Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються в наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села й міста, вони порожні, мертві. 31 рік минув з того часу, 31 рік смертоносна пилюка зі зруйнованого ядерного реактора покриває будівлі, поля і ліси, 31 рік цвітом скорботи зацвітають чорнобильські сади. Ще багато століть ця трагедія буде нагадувати про себе відчаєм, тривогою, хворобами в опромінених чорнобильським атомом постраждалих людей.

Згадати про трагедію віку – вибух на ЧАЕС, запросили бібліотекарі філії №10 учнів 7-Б класу ЗНЗ №10. Історична хроніка «Чорним лихом, чорним смутком в ніч квітневу став Чорнобиль» повернула присутніх до трагічних квітневих подій 1986 року, ведучі заходу нагадали, що і через 31 рік ми всі ще знаходимося під загрозою радіації. Свідченням цього є висока смертність населення через "чорнобильські" хвороби, а особливе занепокоєння викликають проблеми здоров'я маленьких громадян. Згадали про подвиг простих людей, які ризикуючи власним життям і здоров’ям, врятували нас від подальшого поширення радіації, адже важко навіть спрогнозувати повні масштаби трагедії не лише для України, а й всього світу.

Хвилиною мовчання вшанували світлу пам'ять вогнеборців, які віддали найдорожче - своє життя, тих, хто помер через опромінення й інші захворювання, викликані радіацією...».

Хвилюючим був виступ ліквідатора наслідків катастрофи на ЧАЕС, І заступника спілки ветеранів Чорнобиля міста Олександрії - Уварова Володимира Івановича. Тоді, як розповів цей надзвичайно мужній чоловік, на шальки терезів були поставлені життя і смерть. Ті, хто вижив, повезли із зони додому великий сум, душевні страждання і фізичні болі. В найстрашніші часи аварії Володимир Іванович разом з товаришами був на найнебезпечніших ділянках АЕС, саме тому дуже цікаво, професійно, чесно, іноді навіть з деяким гумором, доступно розповів учням про ті трагічні дні, про труднощі, з якими тоді зустрілися ліквідатори.

Єдине, що наші діти можуть зараз віддати героям-ліквідаторам, які за покликом рідної землі вступили у палаючий реактор чи самовіддано рятували людські життя, це — пам’ять. Ці люди, не шкодуючи сил і життя, виконали присягу на вірність народові України. Зустріч була цікавою, повчальною тому, що чорнобильців залишається все менше, а дітям нагадати необхідно, що завтра вже саме вони господарюватимуть на Землі та відповідатимуть за майбутнє життя, тому їм треба вчитися жити на Землі сьогодні.