2 серпня

70 років від дня народження

Давиденка Володимира Андрійовича

(1947)

вченого, заслуженого діяча науки та техніки України

 

Народився 2 серпня 1947 р. в Олександрії.

Закінчив з відзнакою Олександрійську школу №13, Комунарський гірничо-металургійний інститут (1972) (нині - Донбаський державний технічний університет), де 1968-1973 та від 1979 р. і працює.

Автор більше 200 наукових робіт, в т.ч. 7 монографій і 6 учбових посібників. Член редколегії технічного і науково-практичного журналу «Вестник МАНЭБ». Брав участь в укладанні книги «Безопасность деятельности:Энциклопедический словар» (С.-Петербург, 2003).

Академік Нью-Йоркської Академії наук та Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності, професор, завідуючий кафедрою екології та безпеки життєдіяльності Донбаського державного технічного університету.

 

Бібліографія:

1.        Денищенко С.Б. Давиденко Володимир Андрійович/С.Б.Денищенко // Енциклопедія Сучасної України.-Т.7. - К.,2007.- С.113

2.        Светличный Р.Сказание о нашем земляке/Р.Светлтичный // Городской курьер.-2008.-№24 (12 июня).-С.3

 

9 серпня

80 років від дня народження

Лісовського Ореста Михайловича

(1937)

лікаря-анестезіолога вищої категорії,

Заслуженого лікаря України

 

Батьки Ореста Лісовського теж були медиками. Хлопчику не було року, коли його батька заарештували, засудили, як ворога народу, і розстріляли. Проте, що він відразу був розстріляний, Орест дізнався тільки у 1956-му.

Навчався в Київському медичному інституті. Тавро «сина ворога народу» діяло вбивчо. В комсомол його не приймали, але на кожних комсомольських зборах обов'язково на порядку денному стояло питання відрахування його з інституту. І тільки завдяки волі і сміливості однокурсників, більшість голосувала «проти». Лише у 1956 році, після повернення в складі студзагону з цілини, Ореста запросили до Трибуналу, де і розкрилися всі подробиці у справі батька. Вірніше, з фабрикації його справи. Тому що побачив юнак безпідставні доноси, написані на батька рукою одного з злостивців, і навіть дізнався «руку» досить близького їхній родині людини. Незабаром батька реабілітували посмертно, а зі студента Ореста Лісовського назавжди зняли бирку «сина ворога народу». Стажувався у лікаря Миколи Амосова.

У 1960 році, відразу після закінчення Київського медіцінского інституту, молодий фахівець з розподілу їде в Олександрію. Жереб упав на центральну міську лікарню №1. Трудова діяльність починається з посади лікаря-ординатора,а потім стає  завідувачем анестезіологічної службою. До речі, завдяки саме клопотанням адміністрації лікарні, головного лікаря Ю. В. Осмоловського, лікаря-анестезіолога О. М. Лісовського в Олександрії з'явилося реанімаційний-анестезіологічне відділення з палатою інтенсивної терапії. У 60-ті рокиреанімаційна служба обслуговувала не тільки місто, а й райони, часом досить віддалені.

У 1988 році Оресту Лісовському було прісвоєно звання заслуженого лікаря. Але, як відомо, життя не стоїть на місці, на рубежі століть прийшло розуміння необхідності змін. Перехід в онкологічний диспансер був продиктований часом, необхідністю професіонального зростання, взяттям нових висот.

Більше 45 років працював лікарем-анестезіологом, завідувачем відділення в Олександрійській міській лікарні №1. У 60 років він добровільно написав заяву про переведення з посади завідувача відділенням на посаду звичайного лікаря.

Дорогою батьків пішли дві дочки Лісовських - Наталя та Олена.

    

 Бібліографія:

1.Кохан А.  А начиналось в Александрии / А. Кохан // Городской курьер. - 2010. - 22 июля. - С. 5. 

2. Михайлюк Т.  Оресту Лисовскому - 75 лет / Т. Михайлюк  //Олександрійський тиждень. - 2012. -  16 серпня. - С. 4.

3.Тамара Аноко. Лисовский Орест Михайлович [Електронний ресурс] .- Режим доступа: http://news.kr.ua/2010/03/524 (дата звернення 08.08.2016).- Назва з екрана