Дні пам'яті

 

8 лютого

День пам’яті

Степана Христофоровича Горобця

(1913—1942)

Героя Радянського Союзу

Народився 8 лютого 1913 року в с. Долинському Олександрійського району Кіровоградської області. Навчався в рідному селі, працював машиністом газодувної турбіни в м. Дніпродзержинськ. В боях Великої Вітчизняної з вересня 1941 року. Командир танку 21-ї танкової бригади (30-та армія, Калінінський фронт). Відзначився в боях на Волоколамському шосе.

7 лютого 1942 року молодшому лейтенанту Горобцю командування дору­чило ввійти в прорив між селами Клепіно і Петеліно. Це було дуже важливе завдання.

Екіпаж танка поклявся з честю виконати бойовий наказ, а командир перед боєм подав заяву з проханням прийняти його кандидатом в члени партії, у своїй заяві він написав: « Хочу йти в бій комуністом. Якщо загину за Батьків­щину, то вважайте членом партії».

Танкісти екіпажу розуміли відповідальність завдання. Треба було знищити ворожу оборону, викликати на себе її вогонь. Рано-вранці 8 лютого танк С.Х.Горобця ринувся в атаку. За ним пішла піхота. Ворог люто огризався вогнем з гармат, мінометів і кулеметів, але грізна бойова машина йшла впе­ред. Вона ввірвалася в бойові порядки німців, давила гусеницями живу силу і техніку. Стрілець-радист Пастушин влучними пострілами знищував одну за другою вогневі точки.

Раптом командир помітив групу до ста ворожих солдатів, що готувалася де контратаки. Фашисти хотіли відрізати і знищити нашу піхоту. Молодший лейтенант С.Х.Горобець розгадав план фашистів та наказав механіку-водієві Литовченку гусеницями і вогнем кулемета знищити німецький підрозділ.

У цьому сміливому рейді екіпаж молодшого лейтенанта С.Х.Горобця зни­щив 3 гармати, 12 мінометів, 20 кулеметів, 70 солдатів та офіцерів противника. Село Петеліно зайняли наші війська, але в цьому бою загинув відважний танкіст. Він з честю виконав урочисту обіцянку перед партією і Батьківщиною.

Радянський уряд високо оцінив подвиг нашого земляка, присвоївши йому звання Героя Радянського Союзу. Вдячні люди спорудили пам'ятник хороб­рому воїну-українцю. До могили героя ніколи не заростає стежка.

Свято шанують пам'ять свого земляка жителі села Долинського. Найкраща вулиця названа його іменем. Його ім'я з гордістю носила піонерська орга­нізація школи, та й сама школа названа його іменем.

Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 5 травня 1942 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу, посмертно.

9 травня 2003 року на Батьківщині героя встановлена меморіальна Дошка.

 

Бібліографія:

  1. Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И.Н.Шкадов. — М.: Воениздат, 1987. — Т. 1
  2. Історія міст і сіл України. Кіровоградська область. Село Долинське /[автор-упорядник Л.Балацький] .-Олександрія, 2013.- С.38

 

 

13 березня                                                      День пам’яті

Федора Федоровича Оксанича

(1914-1997)

Заслуженого вчителя УРСР

 

Федір  Федорович  народився 22 квітня 1914 року в с. Інгуло-Кам'янка Новгородківського району. Заслужений учитель України, краєзнавець.

Після закінчення семи класів неповної середньої школи у 1932 р. Федір  Федорович  вступив до Кіровоградського  педагогічного технічного технікуму. У 1934 р. стає студентом історичного факультету Одеського державного університету. У 1936 р. у зв’язку з хворобою перевівся на заочне відділення. Закінчив університет у 1941 р. , паралельно з навчанням розпочав трудову діяльність у 1937 р. на посаді заступника директора Компаніївської середньої школи Кіровоградської області. З 1938 р. працював директором Ганно-Требинівської середньої школи Устинівського району Кіровоградської області. Під час евакуації  з 1941р. до 1944р. займав посаду директора Біловської середньої школи Ребрихінського району Алтайського краю. Після звільнення Кіровоградської області від німецько-фашистських загарбників  з 1944 р. до 1974 р. працює директором Новопразької середньої школи.  Роботу почав з відбудови напівзруйнованих у період окупації приміщень школи, залучаючи до цього педколектив, учнів та їх батьків, звертався за допомогою до підприємств та колгоспів  Нової Праги. У 1961 р. Федір Федорович ініціював будівництво нового приміщення школи. На території закладу була збудована обсерваторія, закладено сад.

Після завершення будівництва школи у 1964 р. Ф. Ф. Оксанич  разом  із очолюваним ним педколективом  організував навчально-виховний процес з одночасною профорієнтацією учнів на базі пришкільних дослідницьких ділянок та на виділеній у колгоспі ім. Леніна землі (82 га). У школі діяла учнівська виробнича бригада. Учні спостерігали і безпосередньо виконували всі необхідні роботи на птахофермі, кролефермі, вирощували та здавали державі тутових шовкопрядів. Мали  до 400 га землі, де проводили велику дослідницьку роботу, яка мала практичне застосування в місцевих колгоспах. Досвід створення учнівських виробничих бригад школа тричі представляла на Всесоюзній виставці досягнень народного господарства в Москві. Була нагороджена Почесною грамотою Президії  Верховної Ради УРСР. 37 учнів школи нагороджені бронзовими медалям ВДНГ. Неодноразово заклад займав перші місця, тричі був нагороджений перехідним Червоним прапором Обкому КПУ і Облвиконкому Кіровоградської області, почесними відзнаками Міністерства освіти України,  премією, яку вручав двічі Герой Соціалістичної Праці О. В. Гіталов.

За 30-річний безперервний період роботи Федора Федоровича в школі її закінчило близько 3000 випускників. Серед них більше 100 учнів, які закінчили школу із золотою та срібною медалями; 480 випускників стали студентами вищих навчальних закладів. З них 7 стали кандидатами наук.

При школі діяв Університет педагогічних знань, проводилися педагогічні конференції для батьків. На базі школи відбувалися обласні та республіканські семінари, конференції вчителів. Школа співпрацювала із освітніми закладами Москви, Грузії, республік Прибалтики, Польщі, Словаччини, Болгарії. Її відвідували іноземні делегації з метою знайомства з досвідом роботи та виховання школярів.

Федір Федорович двічі брав участь у роботі з’їзду вчителів УРСР і тричі в науково-педагогічних читаннях Академії педагогічних наук з методичними розробками і доповідями, які відзначені грамотами.

Нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак пошани», шістьма медалями, серед них «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні», «За трудову доблесть». Був удостоєний знака «Відмінник народної освіти СРСР» та Почесної Грамоти Президії Верховної Ради УРСР. Йому присвоєно звання «Заслужений учитель Української РСР». Ф. Ф. Оксанич неодноразово обирався депутатом у місцеві органи влади різних рівнів та до складу керівних органів громадських організацій.

З 1964 р. Оксанич Ф.Ф.  був директором Новопразького народного історико-краєзнавчого музею, завідуючим парткому колгоспу ім. Леніна. Сподвижник і друг Василя Сухомлинського, І. Ткаченка. Автор книг «У тісному зв'язку з життям», збірника з досвіду трудового навчання і профорієнтації учнів (1969). Працюючи в архівах, він зібрав велику кількість матеріалу, який використав під час написання книг «Нова Прага - селище хліборобів» (1987), «В боях за рідну землю» (1987) та підготовці до друку тому, присвяченого Кіровоградській області «Історія міст і сіл України».

Федір Федорович займав активну громадянську позицію до останніх днів свого життя: брав участь у всіх подіях, які відбувалися у школі та селищі.

Помер 13 березня 1997 року. Похований у смт Нова Прага.

23 квітня 1999 р. на фасаді Новопразького НВК відкрито меморіальну дошку. У цьому ж році започатковано премію ім. Ф.Ф. Оксанича для кращих студентів Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка – випускників шкіл Олександрійського району

У 2007 році Олександрійською районною державною адміністрацією було встановлено педагогічну премію імені Ф. Ф. Оксанича.

 

Бібліографія:

1.Погляд через роки [Електронний ресурс].- Режим доступа:    http://alexregion.blogspot.com /2014/10/blog-post_85.html#more   (дата звернення 22.09.2016.- Назва з екрана)

 

 

15 листопада                                             

                              День пам’яті

                               Івана Максимовича Бондаренка

(1918-1997)

Героя Радянського Союзу

Народився 30 березня 1918 року в посаді Нова Прага, волосному центрі Олександрійського повіту Херсонської губернії (нині — Олександрійський район Кіровоградської області) в бідній селянській родині. Здобув неповну середню освіту. Прогягом 1937—1938 років працював бухгалтером Новопразького районного відділу соціального забезпечення.

До лав РСЧА призваний у 1938 році Новопразьким РВК Миколаївської області. Брав участь у радянсько-фінській війні 1939—1940 років. У 1941 році закінчив Рязанське військове піхотне училище.

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. Воював на Північному, Ленінградському, Західному і 2-у Білоруському фронтах. Тричі був поранений. У 1943 році закінчив КУКС «Постріл».

Особливо командир 1-го стрілецького батальйону 459-го стрілецького полку 42-ї стрілецької Смоленської дивізії капітан І.М.Бондаренко відзначився під час визволення Білорусі. Батальйон під його командуванням форсував 23 червня 1944 року річку Проня, а наступного дня — річку Бася. Ворожі позиції було прорвано і з незначними втратами батальйон вийшов до Дніпра. О 4-й годині ранку 25 червня на підручних засобах батальйон Івана Бондаренка форсував Дніпро й захопив плацдарм на правому березі, тим самим забезпечивши швидку переправу основних сил полку і дивізії. 28 червня, виконуючи поставлене командуванням завдання, батальйон капітана Бондаренка перерізав шосе МогильовМінськ і захопив близько тисячі машин з військовим майном. Протягом 15-16 липня 1944 року батальйон під його командуванням брав участь у штурміГродно, вбрід форсував річку Німан і атакував супротивника в районі села Загоряни Гродненського району.

Згодом брав участь у Східно-Пруській та Східно-Померанській наступальних операціях. Перемогу зустрів у Берліні. Член ВКП(б) з 1945 року.

У 1946 році майор І.М.Бондаренко вийшов у запас. До 1952 року обіймав посаду секретаря Новопразького райвиконкому, до 1976 року — старший інспектор з кадрів Дніпропетровського обласного управління держтрудощадкас.

Помер 15 листопада 1997 року.

 

Бібліографія:

1.Чабаненко В. В. «Прославлені у віках: Нариси про Героїв Радянського Союзу— уродженців Кіровоградської області»/В.В.Чабаненко.-  Дніпропетровськ: Промінь, 1983.- С. 49-51.