Грудень 

6 грудня

75 років з дня визволення Олександріївід фашистських загарбників

 

Давно відгриміли останні залпи Другої світової війни. Далеко залишилися фронтові дороги. Час стирає з лиця землі її пекучі рани - позаростали травою траншеї, на місцях боїв квітнуть сади. Вже правнуки героїв оберігають спокій країни, приходять до обелісків, щоб вклонитися героям, які захистили рідну землю від фашизму. Та час безсилий перед пам'яттю...

Багато лиха за свій вік від всіляких чужинців зазнала наша багатостраждальна Олександрійська земля, але фашистська навала перевершила всіх.

З 6 серпня 1941 р. по 6 грудня 1943 р. за «господарювання» фа­шистських вандалів були скоєні нечувані злочини і насильства проти мирних жителів міста.  За час окупації нацистами було знищено майже всю єврейську громаду міста (більше 2,5 тисяч осіб), розстріляно 320 мирних жителів і більше 5,5 тис. військовополонених.

 Як свідчить «Акт розслідування фашистських злодіянь у м. Олександрія» від 6 березня 1944 р.: «Спалили театр, зірвали кіноте­атр, палац піонерів, педагогічну школу, водогін, зруйнували дитя­чі ясла, зірвали електростанцію, брикетну фабрику, зруйнували та затопили шахту № 2, зірвали олійню, вивели з ладу всі учбові заклади міста та пограбували їх майно, будинок поліклініки вивели з ладу, зруйнували за­лізничну станцію та заводські шляхи».

У 1941 році мирну працю жителів м. Олександрії перервав віролом­ний напад військ фашистської Німеччини. З перших днів війни до лав народного ополчення, записа­лось 4388 чоловік, з них - 1090 жінок. 6 серпня 1941 року Олександрія була повністю окупована гітлерівськими військами. На боротьбу проти лютого ворога піднялися відважні олександрійці.

У 1943 році війська 5-ї гвардійської армії генерал-лейтенанта О.С. Жадова і генерал-полковника П.А.Ротмістрова форсували Славутич і, за­кріпившись в районі сіл Дереївка - Куцеволівка, приготувалися до наступу на Олександрію.  Основні сили армій були зосереджені на рубежі Куціволівка - Калужино, які в середині жовтня перейшли в наступ у напрямку сіл Пепальнасте, Червона Кам'янка. 21 жовтня 110-та гвардійська стрілецька дивізія в тяжких боях досягла рубежу Чечеліївка - Петрово і закріпилась на річці Інгулець.

У першій половині листопада армійська розвідка донесла, що ворог на підступах до міста Олексан­дрії, на захід від села Куколівки, спішно створює сильний укріпле­ний район, що розташовувався між курганом 166,5. Тут же був створений штурмовий загін із комсомольців. 18 листопада фашисти кинули на штурм кургана чотири «Тигри», декілька бронетранспор­терів і ще майже батальйон піхоти. Зав'язався жорстокий бій. Курган 166,5 і висоту 173 заволокло димом. Вже 21 листопада ворог не витримав наступу наших баталь­йонів і почав відступати.

Щоб відвести загрозу прориву на Олександрію і Знам'янку, вороже командування вживало термінові заходи. З'явилася 11-та танкова дивізія та інші частини, почалися нові жорстокі бої, учас­никами яких здебільшого були танки і літаки. Скільки мужності і справжнього патріотизму проявили наші воїни на підступах до міста Олександрії.  Наші танки просувалися зигзагами, короткими ривками, зупинялись, стріляли і знову йшли вперед.

28 листопада воїни на чолі з генералом О.С.Жуковим перейшли у рішучий наступ і завдали нищівного контрудару фашистам в напрямку села Бандурівки. Довкола горіли десятки танків, з диким виттям падали палаючі ворожі літаки, стогнала артилерія. Здавалося, в район Бандурівки перемістилося справжнє пекло.

Вороже командування зрозумі­ло, що прорахувалося, і негайно перекинуло сюди свої танкові, ар­тилерійські і авіаційні з'єднання. Розгорнулися ще більш запеклі бої: могутній удар артилерії, навальна атака піхоти і танків, у ході яких нашим дивізіям лише в нічному бою вдалося прорвати міцні укріплення ворога. Від тяжкого удару противник відступав на захід. А в цей час зі сходу до Олександрії підійшов 34 стрілецький полк 13-ї гвардій­ської дивізії, а з північного сходу - артилерійський полк 9-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії. Почали обстрілювати залізничну станцію. Наші гвардійські частини виявили високу стійкість, органі­зованість і хоробро йшли в бій. Ворог люто огризався і кидався в контратаки.

4 грудня 1943 року з'явилися нові, більш напружені бої безпо­середньо за Олександрію. Місто штурмували танкісти 18-го танкового корпусу та полки 110-ї, 13-ї гвардійських і 214-ї стрілецької дивізій при підтримці 111 -ї стрі­лецької, 8-ї та 9-ї гвардійських повітряно - десантних дивізій та інші частини. Фашисти відби­валися із шаленою люттю. Весь наступний день у місті гриміла канонада.

 Олександрія була взята радянськими військами 6 грудня 1943 р. Першими сюди увірвалися прославлені Т-34 з 116-ї танкової бригади під командуванням полковника Є. Юревича. Один з цих танків і нині стоїть на постаменті на площі Визволення.

 Наказом Головнокомандувача одинадцять частин, які особливо відзначилися в боях за визволення нашого міста, найменовано „Олександрійські”, а саме:

110-а гвардійська стрілецька дивізія полковника Огородова;

111-а стрілецька дивізія полковника Бушина;

214-а Кременчуцька стрілецька дивізія полковника Жукова;

8-й механізований корпус генерал-майора Хасина;

116-а танкова бригада полковника Юревича;

91-а гаубична артилерійська бригада полковника Сонина;

11-а винищувальна протитанкова артилерійська бригада полковника Степащенка.

444-й винищувальний протитанковий артилерійський полк майора Затульського.

308-й гвардійський Кременчуцький мінометний полк полковника Гольдина.

14-а інженерно-саперна бригада полковника Коваленка.

294-а Полтавська авіаційна дивізія полковникаТараненка.

Про це нагадує стела на площі Визволення, що біля 6-ї школи.

 Так завершилась окупація, що тривала довгих 28 місяців. Бої продовжувалися, а на землі Олаксандрійщини запанував спокій.

Дорогою ціною дісталася нам перемога над фашистами.

Навічно в пам'яті народній зали­шиться День визволення м. Олек­сандрії від фашистських загарбників - 6 грудня 1943 року. Вдячна пам'ять поколінь назавжди закарбувала безстрашний подвиг, в якому воєдино злилися мужність воїнів, партизанів і підпільників, героїзм трудівників тилу.

 

Бібліографія:

1.      Бєлявін Ф.К. Олександрія – місто гірників: короткий історико-краєзнавчий нарис /Ф. К.Бєлявін, А.С. Помятунов .- Дніпропетровськ: «Промінь», 1968.- С.54.

2.      Бржезинский Г. За нашу советскую родину: к 65-й годовщине освобождения Александрии от немецко-фашистских захватчиков // Г. Бржезинский // Олександрійська правда. - 2008.- 06 листопада. - С.2.

3.      Жахалова Н. В лабіринтах смерти / Н. Жахалова // Городской курьер.- 2008.- 18 сентября .- С. 11.

4.      Жахалова Н. Вчера началась война…: начало войны и оккупация Александрии: воспоминания и документы / Н.Жахалова // Городской курьер.- 2010.- 24 июня.- С.5.

5.      Жахалова Н. На подступах к Алекандрии / Н. Жахалова // Городской курьер.- 2008.- 04 декабря. - С.11.

6.      Жидулова І. Олександрія не скорилася фашистській навалі / І.Жидулова // Вільне слово.- 2012.- 20 червня.- С.3.

7.      Настасьев Г.К. Пам’ять серця : історико-краєзнавчий нарис / Г.К.Настасьев.- К., 1988.- 315с.

8.      Пономаренко А.С. Вони принесли свободу (Олександрійсько-Знам’янська операція) / А.С. Пономаренко.- Олександрія: КП «Олександрійська міська друкарня».- 2004.- 339с.

9.        Приказы Верховного Главнокомандующего в период Великой Отечественной войны Советского Союза: Сборник. – М.: Воениздат, 1975.- С. 81–82.

10.  Росанова Е. Нам дороги эти позабыть нельзя / Е. Росанова // Олександрійські відомості.- 2008.- 08 травня.- С.3.

11.  Стеценко О. Визволителі… / О. Стеценко // Олександрійський тиждень.- 2008.- 4 грудня.- С.19.

12.  ТарасенкоІ.В. Героїзм Олександрійців : визволення міста / І.В.Тарасенко // Городской курьер.- 2011.- 08 грудня.- С. 7.