Лютий

 

3 лютого

 

90 років від дня народження  Фабрики Віталія Павловича  (1928-2018), лікаря

 

«Їм’я цього чоловіка багатьом відоме в Олександрії. П'ять десятків років він вірою і правдою служив своїм пацієнтам, виконуючи заповіт Гіппократа і прості біблійні заповіді. Якщо ж урахувати, що в лікаря-рентгенолога рік ро­боти зараховується за два, то виходить ціле сторіччя в медицині. Кожен день життя Віталія Павловича Фабрики був і лишається змістовним, насиченим подіями, порівняно з якими жоден телесеріал не витримав би конкуренції. Його біографія — просто знахідка для письменника, в ній що не епізод — то сюжет для роману. Доля була прихильною до Віталія Фабрики, зберігши його живим після кількох зустрічей зі смертю. Тонув, вибирався зі снігових заметів у сорокаградусний мороз, майже неушкодженим залишився після складної автомобільної катастрофи, переніс кілька інфарктів, після яких звичайна людина стала б інвалідом.

Віталій був єдиною дитиною в родині. У сімейному архіві  залишився  цікавий документ — пожовклий папірець зі штампом   Олександрійської   міської   лікарні з написом:   «Громадянка  Фабрика  Н. народила 3 лютого о 3-й годині ночі 1928 року хлопчика вагою 4 кг 400 гр.». Його батько   був   польським   підданим, й під час Брусилівського наступу опинився в Олександрії.

Дитинство Віталія було таким, як і в багатьох його ровесників: школа, вуличні ігри та читання пригодницьких романів. Мама мріяла бачити свого єдиного сина стоматологом: щоб і в пошані, і в достатку жив. Тож, після війни, виконуючи бажання матері, Віталій вступив до місцевого медичного училища. Щоправ­да, назва здобутої там професії медичної сестри явно дисонувала із зовнішністю юнака: високого, з могутнім голосом і дикцією театрального актора. "На жаль, у медицині такого поняття, як "медичний брат", не існує. От мені й довелося про­довжувати навчання, щоб згодом нази­ватися лікарем, як і личить чоловікові", — згадує Віталій Павлович.

Не все так просто було на шляху до мети. Провчившись місяць на третьому курсі Кіровоградської фельдшерської школи, студент Фабрика був відрахований разом з іншими товаришами. І не тому, що погано вчився, а тому, що не відпрацював два роки за фахом. Ситуацію змінив особистий дозвіл міністра охорони здоров'я, завдяки якому Віталій поїхав до Молдавії, де закінчив фельдшерське училище та вступив до медичного Інституту. Батьківська комунікабельність передалася синові  генами, вона допо­магала молодому лікареві все життя: і під час навчання, і в лікарській практиці, і в адміністративній роботі.

Після закінчення медичного інституту молодий спеціаліст "відпахав" п'ятирічку на казахстанській цілині — і не рядо­вим лікарем, а головним, великої медсанчастини, перестрибнувши через усі загальноприйняті щаблі професійного зростання. Справа була не з легких: крім пацієнтів та медичного персоналу — ще й солідне підсобне господар­ство і, що найголовніше, величезна відповідальність за всіх. Якось у листі до матері Віталій Фабрика написав: "Можливо, ми з тобою більше не поба­чимось... Скоро зима, а свиней годувати нічим. Якщо не знайду виходу, можу по­трапити за грати". На щастя, минуло­ся.

У Казахстані зустрів він молоду завідуючу медичною лабораторією Марію, з якою невдовзі одружився. А повернувшись до Олександрії вже зпоповненням (народився син), Віталій Павлович очолив міський відділ охорони здоров'я. Випадок парадоксальний не лише тому, що йому було тоді трохи більше тридцяти років, а й тому, що новий начальник був... безпартійним! Довелося терміново вступати до лав Комуністичної партії, щоб відповідати займаній посаді за всіма стандартами радянської доби. Згодом, коли зали­шив "тепле" місце за власним бажанням, отримав навздогін від партійного керівництва ще й догану із занесенням в особову справу — за непокірність.

А потім майже тридцять років жит­тя віддав Віталій Павлович роботі в онкологічному диспансері. Він може не пам'ятати своїх пацієнтів в облич­чя, але безпомилково впізнає їх по рентгенівських знімках. Отримати консультацію в "самого" Віталія Пав­ловича вважалося престижним і почес­ним. Для нього півстоліття на шкідливій роботі не пройшло непоміченим: всі «зайві» мікрорентгени осіли в організмі, залишивши сліди у вигляді здутих вен на руках та рубців на серці.

Помер 2 листопада 2018р.

 

Бібліографія:

1.      Володина Т. Виталий Фабрика: век в нашей медицине / Т. Володина // Городской курьер.- 2008.- 31 січня.- С.3.

2.      Макей Л. Слово про лікаря / Л. Макей // Народне слово.- 2008.- 31 липня.- С.4.