ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ М. ОЛЕКСАНДРІЇ

У 2020 РОЦІ:

 

Витяг із Додатка до рішення міської ради від 11 липня 2012 року № 645

«Положення про підготовку та видання Календаря знаменних і пам'ятних дат в м. Олександрії»

 

Згідно з Указом Президента України від 02.12.1995 та змінами, внесеними згідно з Указом Президента від 21.01.1999 № 70/99, пам’ятні дати історичних подій, ювілеї підприємств, установ і організацій вперше відзначаються в першу 50-ту річницю, ювілеї та вшанування пам’яті видатних людей - у день п’ятдесятиріччя від дня народження.

Наступні відзначення пам’ятних дат історичних подій, ювілеїв підприємств, установ і організацій проводяться не раніше як через 25 років, ювілеїв та вшанування пам’яті видатних людей - 10 років.

Підприємства, установи та організації можуть відзначати свої ювілеї за погодженням з місцевими органами виконавчої влади, залежно від підпорядкованості.

 

Січень

9 січня 100 років від дня народження Бориса Веніаміновича Фефермана (1920-1999)

20 січня 110 років від дня народження Микола Миколайович Писанко (1910-1996)

25 січня 70 років років від дня народження Тамари Мануїлівни Аноко (1950)

26 січня 60 років років від дня народження Олександра Миколайовича Мозгового (1960)

 

Лютий

12 лютого 170 років від дня народження Олексія Захаровича Попельницького (1850-1929)

27 лютого 100 років від дня народження Наума Самойловича Грановського (1910-1984)

 

Березень

01 березня 100 років від дня народження Антоніни Тимофіївни Криуленко (1920-2012)

10 березня  80 років від дня народження Карпова Віталія Семеновича (1940)

 

Травень

07 травня 60 років від дня народження Віктора Васильовича Бабича (1960)

09 травня 160 років від дня народження Миколи Івановича Борисова (1860)

20 травня 100 років від дня народження Євгена Львовича Заславського (1920-2007)

22 травня 110 років від дня народження Григорія Никоновича Логвина (1910 - 2001)

 

 

Червень

04 червня 90 років від дня народження Бориса Тихоновича Березняка (1930-1988)

14 червня 80 років від дня народження Станіслава Михайловича Гончарова (1940)

 

Липень

29 липня 70 років від дня народження Анатолія Івановича Кузьменка (1950)

 

Серпень

15 серпня 80 років від дня народження Віктора Митрофановича Саєнка (1940)

 

Вересень

17 вересня 70 років від дня народження Сергія Васильовича Тримбача (1950)

 

Жовтень

4 жовтня 120 років від дня народження Михайла Олександровича Донця (1900-1981)

20 жовтня 70 років від дня народження Євгена Михайловича Желєзнякова (1950)

23 жовтня 80 років від дня народження Геннадія Григоровича Півняка (1940)

28 жовтня 110 років від дня народження Неоніли Феодосіївни Бузеньової (1910-2006)

 

Грудень

23 грудня 70 років від дня народження Надії Володимирівни Жахалової  (1950)

29 грудня 50 років від дня народження Григорія Анатолійовича Місютіна  (1970)

 

 

Дні пам’яті:

2 січня  День пам’яті Миколи Івановича Тезякова (1859-1925)

10 червня День пам’яті Леоніда Антоновича Усачова (1899-1965)

13 жовтня День пам'яті Шор-Плотникової Любові Яківни (1873-1960)

14 грудня День пам’яті Пищевича Семена Григоровича (1863-1945)

День пам’яті Марії Дмитрівни Чижевської (Єршова) (1858-1925)

 

Січень

09 січня

100 років від дня народження

Бориса Веніаміновича Фефермана

                                                        (1920 – 1999)

Композитор

 

Борис Веніамінович Феферман народився 9 січня 1920 року в м. Олександрії. З раннього віку хлопчик почав розвивати свій талант як музикант-скрипаль. Він закінчив музичну школу, а потім разом з батьками переїхав до Харкова і в 17 років став скрипалем в оркестрі Харківського театру опери і балету. Там він працював з 1937 по 1941 рік. Його завжди виділяло почуття стилю, вишуканість манер, бездоганний смак.

Під час Другої Світової війни Борис Феферман разом з театром був евакуйований до Єревана. Там він працював скрипалем симфонічного оркестру державної філармонії та театру опери і балету й разом з тим навчався в Єреванській консерваторії по класу симфонічного диригування у професора К. С. Сараджева. Після звільнення України повернувся у Харків і в 1946 році закінчив Харківську консерваторію, дирижерсько-хормейстерський факультет.

З 1944 по1947 р. він знову працював у Харківському театрі опери і балету. Життя склалося так, що Б. Феферман їде з України до Киргизії, там він викладає в музичному училищі в Намангані (1947-1951). В 1951 році його запросили на посаду головного диригента оркестру народних інструментів Киргизької РСР ім. К. Орозова у Фрунзе (1951-1960). У 60-х роках Б. Феферман займав посаду завідуючого фольклорним кабінетом Спілки композиторів Киргизії.

У 1968 році Б. Феферман перейшов на викладацьку роботу. Він завідував кафедрою музики і співу Киргизького жіночого педагогічного інституту, а з 1972       року - завідуючий кафедрою народних інструментів Киргизького інституту мистецтв ім. Б. Бейшеналієвої.

З 1979 року - доцент, професор; написав низку музикознавчих праць. Б.Феферман автор “Практического учебника игры на комузе» (1960), «Одноголосного сольфеджио» (разом з М. Абдраєвим,1973), «Двухголосного сольфеджио» (1975). Разом з цим він не полишає творчу роботу-пише ряд пісень, інші музичні твори, обробляє киргизькі народні пісні. У 1980 році Б.Феферману присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури Киргизької РСР.

Помер Б.В.Феферман в 1999 році в Бешкекі.

 

Бібліографія:

1. Босько В. М. Історичний календар Кіровоградщини на 2015 рік. Люди. Події. Факти / В.М. Босько/ Кіровоград: Центр. - Укр.вид. - во, 2014. - С.22
2. Сандул В. Диригент, композитор, педагог / В. Сандул//Ленінський прапор. - 1990. - 20 лютого. - С. 3

 

 

20 січня

110 років від дня народження

Миколи Миколайовича Писанко

(1910 -1996)

Класик українського мистецтва, теоретик живопису,

видатний педагог, член Спілки художників України

Микола Миколайович Писанко народився 20 січня 1910 року в м. Олександрії Херсонської губернії (нині Кіровоградська область).

Змалку захоплювався малюванням, відтворював на папері природу, птахів, людей. В1935 році закінчив живописний факультет Одеського художнього училища ім. М. Б. Грекова. По закінченню навчального закладу працював науковим співробітником Одеського художнього музею.

   З перших днів Другої світової війни був на фронті, після отримання важкого поранення проходив курс лікування та відновлення у військовому шпиталі м. Душанбе. Після одужання повернувся до теорії мистецтва. У різні роки працював у художніх училищах Душанбе, Миргорода, Сімферополя.

   Проте одним із найплідніших та цікавих творчих періодів у житті художника розпочався наприкінці 1950-х років, коли він переїхав на Херсонщину до м. Генічеська. Тут Микола Миколайович певний час працював у Генічеському районному Будинку піонерів, де вів гурток образотворчого мистецтва. Серед його вихованців є багато митців і нині знаних у Генічеську – живописці Олександр Іванов, Олександр Крапко, Анатолій Малявка, Алік Ткач, Людмила Камінська, Микола Осадченко, Анатолій Парнюк, Олександр Чорноног, Віталій Піхуля, архітектор Микола Овдієнко, скульптор Валерій Кольцов, художник-кераміст Володимир Шпак та багато інших.

   На початку 1960-х років Микола Писанко читав лекції у клубі творчої молоді при київському Жовтневому палаці культури. Їх слухали Микола Вінграновський, Алла Горська, Віктор Зарецький, Веніамін Кушнір, Василь Гурін та ще багато відомих шестидесятників. Протягом 1960-1970-х років виступав з лекціями та показом тематичного матеріалу у багатьох, тоді радянських містах: Житомирі, Вільнюсі, Таллінні, Казані, Херсоні, Сімферополі, Києві.

   Перша книга Миколи Писанко «Рух, простір і час в образотворчому мистецтві» була готова до друку ще у 1960-х роках, проте вийшла друком у Києві лише 1996 року.

   Микола Писанко пішов із життя 7 березня 1996 року, у віці 86-ти років та похований у Генічеську.

  Незначна частина його картин нині експонується у Херсонському художньому музеї ім. О. Шовкуненка та у виставковій залі Генічеського краєзнавчого музею.

2008 року було видано декілька книг, присвячених творчості М. М. Писанка, авторами яких стали його учні Віталій Піхуля та Анатолій Малявка.

 

Бібліографія:

1. Босько В. Історичний календар Кіровоградщини на 2010 рік. Люди. Події. Факти/ В. Босько/.-Кіровоград: Центр.-Укр.вид.-во, 2009.- С.30
2. Дьомін М. Новий ренесанс Миколи Писанка/М. Дьомін//Літературна Україна.-2000.-6 січня
3. Дьомін М. Феноменологія нового мистецтва Миколи Писанка/ М.Дьомін // Сучасність. - 2005.-№ 1.- С.120-123
4. Писанко М.М. Рух, простір і час в образотворчому мистецтві/М.М. Писанко-К.:Вища школа,1995.- 63 с.

 

25 січня

 

70 років років від дня народження Тамари Мануїлівни Аноко

(1950)

Педагог, поет, прозаїк

Тамара  Мануїлівна народилася в Білорусі, на Гомельщині. У родині Мануїла Максимовича та Єфросинії Володимирівни Аноко. З трьох дітей вона була наймолодшою. Старші брати Леонід та Леон у дитинстві завжди були її надійними захисниками

Вперше до Олександрії Тамара приїхала погостювати до родичів у нині вже далекому 1965 році. П’ятнадцятирічній дівчині, яка щойно закінчила вісім класів, місто дуже сподобалося. Тож, недовго роздумуючи, скориставшись порадою близьких, виріши­ла вступити до Олександрійського педаго­гічного училища. Навчання давалося легко. З великим задоволенням займалася легкою атлетикою, волейболом. Була членом комі­тету комсомолу. Їй подобалося брати участь у найрізноманітніших заходах культмасової роботи, а згодом і самій їх організовувати. Будь-яка громадська робота дівчині була до душі.

По завершенні навчання у Тамари була  можливість працювати комсомольським очільником у педучилищі, вона ж віддала пе­ревагу роботі на Харківщині. В селі Рідкодуб, куди приїхала за направленням, завідувала дитячим комбінатом. Самовідданості їй не позичати, тож і результати не забарилися. Активна життєва по­зиція стала підґрунтям того, що вона була секретарем райкому комсомолу в селищі Дворічна, вступила в ряди компартії України. Працюючи, стала здобувати вищу освіту на заочному навчанні в Харківському державно­му університеті імені Каразіна.

До Олександрії Тамара Аноко знову при­їхала в 1977 році і повер­нулася до Олександрійського педучилища, де працювала секретарем комсомоль­ської організації. Потім - рік заступником директора з виховної роботи в середній шко­лі №6. У її трудовій діяльності також була робота в ідеологічному відділі Олександрійського міськкому партії, спочатку - інструктором, потім - заввідділом.

А з 1990-го до 2002-го року Тамара Мануїлівна займала посаду держслужбовця, була завідувачкою Палацу урочистих подій. Її робота складалася із щас­ливих моментів. Тисячі олександрійців ста­вали на весільний рушник, яких з особливим блиском в очах оголошувала подружжям, бажаючи нескінченного щастя.

Творча діяльність, поезія, пісні, написання сценаріїв для про­ведення найрізноманітніших заходів, при­урочених до свят, урочистостей завжди були невід'ємною складовою пазлів її життя. Тож нічого не було в тому дивного, що вийшов­ши на пенсію, вона стала працювати в газеті «Городской курьер».

У 2013 році Т.Аноко при­своєно звання «Олександрієць року» в царині культури. Зі своїми земляками, з читачами вона завжди щира і відверта.

Сповнена бажанням написати про своїх земляків, відомих жителів Олександрії, Тамара Мануїлівна у 2009 році видає книгу «Дорогие мои александрийцы». Серед 44-х героїв зазначеного видання видатні особистості, почесні громадяни міста: А.Худякова, П.Гриценко, Л.Жарій, А.Малоок, Ю.Осмоловський, В.Коляда, О.Попов та ін.

 

Бібліографія:

1. Александрова С. Жизнь под марш Мендельсона/С.Александрова//Украина-Центр.-2006. - 29 сент.(№39). - С. 14
2. Аноко Тамара Мануиловна. Дорогие мои александрийцы: журналистские зарисовки/Тамара Аноко. - К.:Украинский Клуб; Александрия, 2009. - 204 с
3. Аноко Т. Звездные маршруты Антонины Худяковой/Т. Аноко // Олександрійські відомості. - 2012. - 21червня. - С. 20 
4. Аноко Т. Магія друкованого слова / Т. Аноко // Олександрійські відомості. - 2009. - 26 березня. - С. 7
5. Голобородько В. "Каштанова весна" Тамари Аноко: від філіжанки кави до діалогу із вічністю / В. Голобородько // Городской курьер. - 2018. - 15 лютого. - С. 9
6. Жарко А. Засвітлена бажанням додавати людям щастя/ А. Жарко // Вільне слово. - 2014. - 8 жовтня. - С. 4
7. Жарко А. Ми – Олександрійці.- Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2015.- С.144-151
8. Карпачова О. Орієнтир на Зірку / О.Карпачова  // Олександрійський тиждень. - 2013. - 21 лютого. - С. 2
9. Карпенко Е.  Ориентир на настоящего героя/ Е. Карпенко  // Городской курьер . - 2013. - 28 февраля. - С. 3
10. Сторчова О. Тамара Аноко презентувала "Каштанову весну Олександрії" / О. Сторчова // Сільський вісник. - 2018. - 17 лютого. - С. 3.

 

26 січня

60 років років від дня народження

Олександра Миколайовича Мозгового

(1960 )

Художник, педагог

Народився в с. Лікарівка Новомиргородського району, закінчив Київський Державний художній інститут (1987). Його педагогами з фаху були  В. Гурін, О. Лопухов, Л. Вітковський.

Художник Олександр Мозговий народився у 1960 році, закінчив Дніпропетровське державне художнє училище, а потім Київський державний художній інститут. Учасник республіканських та міжнародних виставок, член Спілки художників України.

Живе і працює в м.Олександрії. В 2000 році у краєзнавчому музеї відбулася персональна виставка художника.

Як у кожного живописця, у Олександра Миколайовича є серія пейзажів, створених з натури за один період часу, але під впливом різних зовнішніх та внутрішніх обставин. В цих творах пульсують життєві почуття автора, відчувається стан його душі. Це легкі, світлі пейзажі, створені у рідному селі художника. Викладач  НВО  «Олександрійська гімназія ім.Т. Г. Шевченка ЗНЗ I-II ступеню - школа мистецтв».

Член Національної Спілки Художників України (1994).

 

Основні твори:

"Після дощу" (1984), "Чумацький Шлях" (1990), "Сонях душі" (1993), "Фото на згадку при світлі Чумацького Шляху" (1999), "Безсмертник" (2006) та ін.

 

Бібліографія:

1. Босько В. Історичний календар Кіровоградщини на 2015 рік. Люди. Події. Факти. - Кіровоград: Центр. - Укр.вид-во, 2014. - С. 27
2. Художники Олександрії [Електронний ресурс]//   Олександрійський міський музейний центр ім.А.Ф. Худякової [блог]. - Електронні текстові дані. - Режим доступа: http://alexmuseu.blogspot.com/2017/06/blog-post.html. - Назва з екрану. - Дата публікації: 18 червня 2017. -  Дата перегляду: 30.03.2019

 

 

Лютий

12 лютого

170 років від дня народження

Олексія Захаровича Попельницького (Попільницького)

(1850-1929)

Історик, бібліофіл, педагог і громадський діяч

   Народився 12.02.1850 р. в сел. Нова Прага Олександрійського повіту у родині псаломщика. Навчався  у Єлисаветградському  духовному  училищі,  Херсонській духовній  семінарії,  на  юридичному  факультеті  Одеського університету (закінчив у 1873). Кандидат права.

   З 1874 по 1880 займався  педагогічною  діяльністю.  Працював вихователем у Санкт-Петербурзькій землеробській колонії, вчителем Новоторжківської земської школи (м. Торжок), домашнім учителем у маєтку Марії Львової в селі Чернятині Литинського повіту Кам’янець-Подільської губернії, вчителем російської мови та історії в Олександрійській Новгородській земській школі (м. Новгородка 1878-1880), у приватному пансіоні Далматова в Кларні Ваадтського кантону (Швейцарія). Працював  у статистичному  бюро  Полтавського  земства  (з  1881).  У грудні 1881 р. О.З.Попільницького було заарештовано і притягнуто до слідства за нібито державний злочин – замах на життя царя. Після довготривалого ув’язнення його звільнено з-під варти в залі суду. З 1890  до 1908 року працював у канцелярії Державного  Контролю у Санкт-Петербурзі, де дослужився до чина статського радника. Дослідник  селянської  реформи  1861 р.  Працю „Значення  переоцінки  повинностей  у  селянській  справі”  (1891) вивчив  та  законспектував  Ф.  Енгельс.  Дві  праці  включено  до фундаментального  видання  „Великая  реформа”  (1911). 

Все творче життя він цікавився селянським питанням, писав статті, друкувався в журналах, газетах і наукових збірниках. Друкувався  під  псевдонімами  „Алексей  Народоволец,  А. Пражский”. Іншим його захопленням була література про бджоли, він намірявся купити дві земельні ділянки, щоб займатися бджолярством. Наприкінці життя і працював  у Новій Празі (1915-1929). 

Та головним його захопленням були книжки. Він стежив за новинками літератури, переглядав видавничі каталоги, каталоги книжкових магазинів, газетні об’яви щодо продажу книг, робив вирізки про них, купував книги, складав їх списки з окремих питань, тощо.             12 лютого 1913 р. Одеське бібліографічне товариство при Новоросійському  університеті обрало його своїм членом і звернулося з проханням подати відомості про свою книгозбірню. Товариство намагалося таким чином проінформувати науковців про  маловідомі книжкові багатства  приватної бібліотеки. 

Бібліотека Попільницького – цілеспрямоване  книжкове зібрання універсального змісту. Він збирав і заборонені книжки, або віднесені до нелегальних, і   іноземні першодруки та стародруки, „Україніку”, літературу про Новоросійський край, селянську реформу 1861 р., періодичні видання та ін. Книжки з бібліотеки Попільницького знайдені також у колекціях інкунабулів та палеотипів, друкарів Дідо.

В травні 1929 р. він приїхав до Києва підписувати договір з  ВБУ про  продаж своєї бібліотеки. Після підписання  договору потрапив до лікарні, де його було прооперовано, але  захворів на запалення легень і 2 липня 1929 року раптово помер. Поховано О.З.Попільницького в Києві на Лук’янівському кладовищі.

У  2009  за  сприяння  відомого новопразького краєзнавця Ф.М.Плотніра у Києві видано монографію „Бібліотека  та архів Олексія Захаровича Попільницького” (автор Л.М.Дениско).

 

Бібліографія:

1. Босько В.М. Історичний календар Кіровоградщини на 2010 рік. Люди. Події. Факти. - Кіровоград: Центр.-Укр. Вид-во,2009.-С. 49
2. Гаценко А. Вчений з Нової Праги/ А. Гаценко//Сільський вісник.-1998.-16 травня.-С.4
3. Дениско Людмила Михайлівна. Бібліотека та архів Олексія Захаровича Попільницького: монографія / Л. М. Дениско ; наук. ред. О. С. Онищенко; НАН України, Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського. – К.: НБУВ НАНУ, 2009. – 476 с
4. Кохан А.І. В архіві Енгельса- праця нашого земляка/А.І.Кохан //Ленінський прапор.-1967.-17 листопада.- С.4
5. Кохан А.И. Книга про нашого земляка/А.И. Кохан//Сільський вісник.-2009.-29 травня.-С.3
6. Кохан А.І. Олекса Захарович Попільницький /А.І.Кохан//Ленінський прапор.-1982.-19 лютого.- С.3
7. Кохан А. Пристрасть на все життя//Кіровоградська правда.-1982.-2 липня
8. Народоволец А. Почему крестьяне требуют земли и воли? [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.biblionne.ru/goods.php?id=470
9. Олексій Захарович Попельницький //Історія міст і сіл України:Кіровоградська обл..-К.,1972.- С.629
10. Плотнір Ф. Олексій Захарович Попельницький/ Ф. Плотнір//Єлизавет.-1993.-28 січня.

 

 

27 лютого

100 років від дня народження

Наума Самойловича Грановського

(1910-1984)

 

Фотограф

Народився 27 лютого 1910 році в м. Олександрії. З 1926 по 1984 - фотокореспондент фотохроніки ТАРС. З 1941 по 1945 рр. – військовий фото-кореспондент газети Московського фронту протиповітряної оборони «Тревога». Фотографії того часу зберігаються у Центральному Музеї збройних Сил.

Його вважають найвидатнішим фото-літописцем Москви, яку він знімав майже 60 років поспіль. У 1984 році побачив світ унікальний фотоальбом Грановського «Москва, год за годом».

Фотознімки Н. Грановського цінуються за те, що вони не є технічною репродукцією міської архітектури, а відображають стиль часу через людей і деталі міського побуту.

Наум Грановський учасник найбільших фотовиставок 1955, 1958, 1973, 1984 рр.

У 2010 р. Фотогалерея ім. Братів Люмьєр представила виставочний проект, підготовлений до 100-річчя Н. Грановського.

Заслужений працівник культури Української РСР (1975); орден Червоної Зірки (24.10.1944; подана рекомендація щодо медалі «За бойові заслуги»).

Помер в 1984 році.

 

Бібліографія:

1. Босько В. Історичний календар Кіровоградщини на 2015 рік. Люди. Події. Факти.- Кіровоград: Центр.-Укр.вид-во, 2014.- С. 49
2. Босько В. Зупинені миттєвості минулого й сьогодення: незабаром 150 років єлисаветградській фотографії / В. Босько // Народне слово. - 2012. - 18 жовтня. - С. 28.

 

 

 

Березень

01 березня

100 років від дня народження

Антоніни Тимофіївни Криуленко

(1920-2012)

Вчитель, краєзнавець

Криуленко Антоніна Тимофіївна народилася в м.Олександрії 1 березня 1920 року. Після закінчення 10 класу стає студенткою Дніпропетровського державного університету і паралельно навчається в школі медсестер. З початком Другої світової війни 22 червня 1941 року Антоніна добровільно вступає до армії, на захист Батьківщини. Військомат її, як і інших, призначає санітаркою сформованого евакогоспіталю №377 другого українського фронту. Поранених з передової направляли до госпіталю. Антоніні і самій доводилося відтягувати поранених з передової, надавати їм першу медичну допомогу: зупиняти кровотечу та перебинтовувати рани. Війна залишила Антоніні тавро на все життя. При черговому виносі пораненого з полю бою, в її обличчя потрапило три осколки від розриву снаряду. Це трапилося на території Росії. Антоніна Тимофіївна була визнана інвалідом війни і демобілізована, але залишилася працювати у госпіталі санітаркою. Госпіталь був переведений на Кавказ, в місто Орджонікідзе. Там вона закінчила навчання, отримала диплом про вищу освіту філолога. З наближенням фронту до Кавказу, госпіталь був переведений у Туркменію. Там Антоніна працювала у Військкоматі начальником адміністративно-господарської частини. З визволенням Олександрійщини від фашистської окупації у грудні 1943 року Антоніна повертається додому.

За сприянням ЦК ВЛКСМ вона призначається на роботу в комсомольських органах району. Очолювала районну комсомольську організацію, а потім вчителювала в школі №1. Як молода ініціативна вчителька організувала пошукові загони в школах району та міста. Вони виявили місця поховань воїнів-визволителів Олександрійщини та їх перезахоронень. Шляхом подвірного обходу збирали матеріали про олександрійців-захисників Вітчизни. Встановлювали зв’язки з військовими частинами, які звільняли наш край, організовували їх зустріч з населенням міста та сіл району. На підставі зібраних матеріалів в школах міста і району було організовано 18 музеїв бойової слави. За це Антоніні Тимофіївні було присвоєно звання «Майстер золоті руки».

За матеріалами пошуковців була встановлена правдива історія 91 артбригади, яка визволяла Олександрійщину. Антоніна Тимофіївна написала книгу «Пам’ять». За організацію 18 музеїв у школах міста та району і написання книги «Страницы жизни учителя» їй було присвоєно звання «лауреата премії В. І. Леніна».

До 65-річчя Великої Перемоги А. Криуленко видала книгу-трилогію «Была война», «Огненные годы», «Стояли насмерть». Антоніна Тимофіївна – Почесний громадянин міста Олександрія. Відмінник народної освіти. Учасник бойових дій. Інвалід війни. Мала більше 10 державних нагород. Трудовий стаж – 60 років. Не зважаючи на свій поважний вік, фронтові поранення, вона брала активну участь в громадському житті міста та району. В своїх книгах вона закликає читачів, всіх людей доброї волі берегти і зміцнювати мир на землі для щасливого життя наступних поколінь.

29 березня 2012 року на 93 році життя Криуленко Антоніна Тимофіївна відійшла у вічність.

 

Твори:

1. Криуленко А. Т. Бессмертие (верлибром)/А.Т. Криуленко.-Александрия,2008.-76 с.
2. Криуленко А. Т. В мир познаний/ А.Т. Криуленко.-Александрия,2008.-56с.
3. Криуленко А. Вивчайте твори видатного педагога/ А. Криуленко//Вільне слово.-2010.-29 вересня.- С. 3
4. Криуленко А. В дорогу! / А. Криуленко//Вільне слово.-2010.-17 березня.-С.3
5. Криуленко А. Зустріч через 40 років/ А. Криуленко//Вільне слово.-2010.-21 липня.-С.3
6. Криуленко А. Т. Исцеление верлибром(белый стих)/ А.Т. Криуленко.- Александрия, 2006.-100 с
7. Криуленко А. Т. Огненные годы/ А.Т. Криуленко.-Александрия,2009.-139 с
8. Криуленко А. Т. Подкова на счастье (верлибром)/ А.Т. Криуленко.-Александрия,2007.-69 с
9. Криуленко А. Послідовниця Сухомлинського/ А. Криуленко//Вільне слово.-2010.-14 квітня.- С.3
10. Криуленко А. Учасники параду Перемоги-наші земляки/ А. Криуленко//Вільне слово.-2010.-5 травня.- С. 4

Бібліографія:

1. Бескровная Н. Жажда творить / Н. Бескровная // Олександрійський тиждень. - 2011. - 18 серпня. - С. 4 
2. Гайда Лариса. Вчителі-краєзнавці, засновники музеїв Кіровоградщини: (Біографічні нариси) / Лариса Гайда ; Кіровоградський обл. ін-т післядипломної пед. освіти ім. В. Сухомлинського, Обласне історико-культурне т-во "Ойкумена", Кіровоградська обл. орг. т-ва пам'яток історії та культури. - Кіровоград : Центрально-Українське вид-во, 2004. - 55 с.
3. Довгалюк В. Любимо вчителя, як матір/В. Довгалюк//Вільне слово.-2010.-24 лютого.-С.1
4. Заболотній В. Золоті жіночі руки/ В.Заболотній//Городской курьер. - 2012. - 28 июня. - С. 8
5. З міст і районів: новини коротко // Народне слово. - 2015. - 14 жовтня. - С. 4 
6. Карпачева Е. Хранители времени/Е.Карпачева//Олександрійський тиждень.-2011.-14 липня.- С. 4
7. Колос П.  Антоніні Криуленко - 90 ! / П. Колос // Вільне слово. - 2010. - 3 березня. - С. 1 
8. Орел Т. Життя прожити не поле перейти/Т.Орел//Вільне слово.-2010.-24 лютого.-С.2
9. Пензіна К. Зустріч молодих вчителів з ветеранами освітянської ниви/К. Пензіна// Вільне слово.-2010.-7 квітня.- С.3
10. Петренко С. Лауреат Ленинской премии/С. Петренко//Вільне слово.-2010.-12 травня.-С.3
11. Талант быть человеком//Городской курьер.-2006.-11 травня.-№19. - С.1
12. Третяк А. Історія тридцять четвірки/А. Третяк//Олександрійський тиждень.-2010. - 6  травня.- С.4
13. Третяк А. Заслужена нагорода/А. Третяк// Олександрійський тиждень.-2010.-29 квітня.- С.2
14. Третяк А.Урок мужності для молоді/А. Третяк// Олександрійський тиждень.-2010.-22 квітня.- С.2.

 

10  березня

80 років від дня народження

Карпова Віталія Семеновича

(1940)

Педагог, музикант.

Заслужений працівник культури УРСР.

Почесний громадянин міста Олександрії

Карпов Віталій Семенович народився 10 березня 1940 року в с. Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області в сім’ї службовця.

У 1947 році сім’я переїжджає до м. Дубно Ровенської області. Після закінчення Дубнівської середньої школи №1 та п’яти класів музичної школи у вересні 1955 року вступає в Полтавське музичне училище ім.М. В. Лисенка, яке закінчив з відзнакою у 1959 році. Після закінчення училища, з серпня 1959 р. по грудень 1962 р., працював викладачем по класу баяна в Олександрійській музичній школі Кіровоградської області.

З грудня 1962 року по липень 1965 року проходив військову службу в рядах Радянської Армії при центральній школі підготовки сержантів в Москві: курсант, командир відділення, заступник командира взводу. Після демобілізації продовжив працювати викладачем в Олександрійській музичній школі та заочно навчався в Московському державному інституті культури, після закінчення якого у 1970 році одержав кваліфікацію: культурно-освітній працівник вищої кваліфікації, диригент самодіяльного оркестру народних інструментів.

З 1970 по 2011 роки обіймав посаду директора Олександрійського вищого училища культури.

Очолюваний ним колектив здійснював підготовку кваліфікованих працівників для закладів культури і освіти України. Серед випускників училища справжні майстри своєї справи, особистості, якими пишається не тільки училище культури, а і вся Україна: М.Поплавський, заслужений ректор Київського національного університету культури і мистецтв України, Ю.Напорний, доцент Харківської академії культури, заслужені артисти С.Анісімов, В.Олексієнко, В.Гунькін, заслужені працівники культури, серед яких Г.Абажей, О.Гулак, М.Кузів, В.Гурін та ін.

Училище – складова частина навчально-науково-виробничого комплексу з Київським національним університетом культури і мистецтв та його філією в місті Миколаєві, Харківською академією культури, Кіровоградським державним педагогічним університетом. Це розширює можливості та урізноманітнює форми проведення підвищення кваліфікації викладачів. Карпов В.С. постійно дбав про забезпечення належних умов організації навчального процесу, поліпшення матеріальної бази училища. Вийшов на пенсію у 2011 році.

За вагомий внесок у розвиток духовності та культури міста, естетичне виховання молодого покоління неодноразово був нагороджений грамотами та почесними відзнаками: Міністерства культури України «За внесок в розвиток культури і мистецтва України », Кіровоградської обласної ради «З добром до людей», має звання  «Заслужений працівник культури» і рішенням міської ради від 24 травня 2006р. № 65  присвоєно звання «Почесний громадянин міста Олександрії».

 

Бібліографія:

1. Віталій Карпов: "Нашими випускниками пишається вся держава"// Народне слово. – 2011. - 16 червня. - С. 8
2. Карпенко Е. От мечты о море - до капитана училища / Е. Карпенко // Городской курьер. - 2010. - 11 марта
3. Карпачева Е. Теория и практика добра /Е. Карпачева //Олександрійський тиждень. - 2010. - 25 березня. - С. 1
4. Олександрійське училище культури: 80 років. - Олександрія, 2011. - 48 с.

 

 

Травень

7 травня

60 років від дня народження

Віктора Васильовича Бабича

 (1960)

Актор

Народився 7 травня 1960 року в м.Олександрії.

Закінчив Кіровоградський технікум механізації сільського господарства. Після армії працював  на електромеханічному заводі в Олександрії. У 1986 році закінчив Київський інститут  театрального мистецтва (курс у народного артиста СРСР Юрія Манжури). За розподілом потрапив у трупу Псковського Академічного театру  драми ім. О.С. Пушкіна.

За 20 років роботи в театрі зіграв у більш ніж 100 постановах. Провідні ролі у спектаклях: «Псковитянка», «Кубанские казаки», «Король Лир», «Виновник торжества», «Соловьиная ночь», «Маленькие трагедии», «Двенадцатая ночь», «Скупой», «Сирано де Бержерак», «Забыть Герострата!», «Утиная охота»,  «Ханума» та інші.

Нагороджений медаллю «За заслуги перед Псковом» (2006).

З 2008 – артист Московського Драматичного театру «Бенефіс».

Заслужений артист Російської Федерації (2005).

 

Бібліографія:

1. Босько Володимир. Історичний календар Кіровоградщини на 2015 рік. Люди. Події. Факти. - Кіровоград: Центр. - Укр.вид-во, 2014. - С.96.

 

9 травня

160 років від дня народження

Миколи Івановича Борисова

(1860 )

Статист Олександрійського повітового земства.

Автор карти та плану Олександрії.

Укладач систематичного каталогу Олександрійської громадської бібліотеки

 

Український земський статист, дослідник Півдня України, брат відомого етнографа і статистика Євгена Борисова.

Народився 9 травня 1860 року в с. Вербовець Звенигородського повіту Київської губернії. Син священника. Навчався в 3-тій Київській гімназії, з 1880 р. - студент Київського університету, медичного факультету. З 1887 р. - земський статист Олександрійського повіту Херсонської губернії.

З 1890 року постійно  друкувався у часописах «По морю и суше», «Сборнике Херсонского земства». За прикладом брата уклав «Систематический свод постановлений Александрийского уездного земского собрания с 1865 по 1888 годы».

Надрукував, починаючи з 1887 р., низку сільськогосподарських бюлетенів по Олександрійському повіту. Автор багатьох праць з сільськогосподарської та освітянської тематики: «О мерах против пожаров» (1887 р.), «Земское добровольное страхование в Херсонской губернии»(1867-1886 рр.), «Продолжительность курса в одноклассных земских школах Херсонской губернии (1897р.), «Вопросы школьной статистики» (1895 р.), «Опыты шелководства в Александрийском уезде Херсонской губернии» (1892 р.), «Опыт изучения конокрадства в Херсонской губернии» (1897 р.), «Волшебный фонарь в народной школе (1896 р. та інші).

Склав план міста Олександрії (1872 р.) та топографічну карту Олександрії (дозволено цензурою 19 червня 1895 року, Одеса. Видання Олександрійської міської типографії).

Написав перший Систематичний каталог Олександрійської громадської бібліотеки (1903 р.). Був учасником X Всеросійського з’їзду природодослідників та лікарів у Петербурзі (1898 р.)

Бібліографія:

1. Босько Володимир Видатний земський діяч Микола Борисов / Володимир Босько // Народне слово. - 2018. - 14 червня. - С. 9
2. Босько Володимир. Євген і Микола Борисови: Видатні земські діячі Єлисаветградського та Олександрійського повітів / Володимир Босько // Народне слово. - 2017. - 24 серпня. - С. 8.

 

 

20 травня

100 років від дня народження

Євгена Львовича Заславського

(1920-2007)

Архітектор

Євгеній Заславський народився 20 травня 1920 року у м.Олександрія Кіровоградської області у єврейській родині.

Навчався на архітектурному факультеті Одеського інженерно-будівельного інституту (1938-1941). Закінчив Московський архітектурний інститут в 1949 році.

Відтоді працював старшим архітектором, потім начальником забудови Мінська. Серед реалізованих проектів у Мінську – будинок Білоруського товариства та культурних зв’язків з зарубіжними країнами, житлові будинки. У складі авторських колективів брав участь в розробленні проекту мосту через Двіну у Вітебську, проекту детального планування та забудови центру Мінська та інших.

Автор праць з архітектури та містобудування.

З 1972 р. - головний архітектор Мінськпроекту. З 1973 р. - головний архітектор майстерні районного планування Мінської філії ЦНДІП містобудування. З 1978 р. – керівник відділу центрів міст наукового відділення БНДІП містобудування. У 1980 р. йому було присвоєно звання «Заслужений архітектор БРСР».

 

Бібліографія:

1. Босько В. Зодчі Єлисаветграда: рідному місту та всьому світові / В. Босько // Народне слово. – 2011. – 23 червня. – С. 9
2. Босько В. Історичний календар Кіровоградщини на 2010 рік. Люди. Події. Факти.- Кіровоград: Центр.-Укр.вид-во,2009.- С.103
3. Евгений Львович Заславский / Кохан, А.И. Евреи Александрии: Краткий историко-краеведческий очерк, Александрия, 2004.- С. 68
4. Жахалова Н.В. Заславський Євген Львович /Енциклопедія Сучасної України, Т.10.- К., 2010. - С. 345
5. Жахалова Н. Родились в Александрии / Н. Жахалова // Городской курьер. – 2009. – 24 сентября. – С. 7
6. Заславский Евгений Львович. Что такое архитектура/ Е.Л.Заславский.- Минск: Народная аскета,1978. - 96 с
7. Кузик Б.М.,Білошапка В.В. Кіровоградщина: Історія та сучасність центру України. 2 том.-Дніпропетровськ. Арт-Прес,2005.

 

 

22 травня

110 років від дня народження

Григорія Никоновича Логвина

(1910 - 2001)

 

Український мистецтвознавець і архітектор

Григорій Никонович Логвин народився 22 (9 ст. с.) травня 1910 року в с. Косівка, нині Олександрійського району Кіровоградської області (тоді Олександрійського повіту Херсонської губернії) в селянській родині.

У 1926 році закінчив семирічну школу в м. Олександрія. У 1929 році  закінчив сільськогосподарську школу в с. Шамівка Знам'янського району, після якої працював головним агротехніком, заступником голови і головою колгоспу в с. Дмитрівка Знам'янського району (1929-1931).

У 1931-1934 рр. - студент Харківського художнього інституту. 1934-1936 – студент Харківського інституту інженерів комунального господарства (ХІІКГ; спеціальність: архітектор, дипломний проект: «Реконструкція Залізноводського курорту»).

У 1936-1938 рр. – асистент, викладач історії архітектури, рисунку та живопису, архітектор у проектній майстерні та в ХІІКГ.

1938-1941 рр. – студент Московського інституту образотворчих мистецтв (кваліфікація: художник).

У 1941-1945 рр. – в лавах радянської армії (13-й запасний стрілецький полк до серпня 1941, 36-й артилерійський полк до жовтня 1945).

З жовтня 1945 р.  –  «архітектор-автор» в проектному інституті «ДІПросільбуд».

1946-1947 рр. – аспірант Академії архітектури УРСР (науковий керівник П. Г. Юрченко). Тема кандидатської дисертації: «Архитектурный комплекс в Зимно» (1948; архітектура Святогірського монастиря в с. Зимне на Волині).

У 1958 - ВАК СРСР затвердив Г. Логвина у вченому званні старшого наукового співробітника зі спеціальності «теорія та історія архітектури».

Тема докторської дисертації: «Украинское искусство (Происхождение предвозрождения). 1240-1540 гг.» (1968; українське мистецтво XIV-XVI століть; офіційні опоненти: М. К. Каргер, М. А. Ільїн, П. О. Раппопорт.

Від 1947 р. протягом майже 50 років працював у Науково-дослідному інституті теорії та історії архітектури і містобудування (Київ).

В 1965 році опублікував у газеті Літературна Україна статтю, із закликом створити Українське товариство охорони пам'яток історії та культури. Ідея була підтримана багатьма вченими, митцями й культурними діячами, які утворили ініціативну групу й організували установчий з'їзд Товариства, який відбувся 1966 року.

Помер 7 березня 2001 року. Похований на Байковому цвинтарі.

У травні 2016 в Олександрії на честь Григорія Логвина було названо вулицю на мікрорайоні Перемога.

Твори:

 Г. Логвина «Чигирин. Суботів. Архітектурно-історичний нарис» (1954), «Киево-Печерская лавра» (1958), «Киев» (1960, 1967, 1982), «Украинское искусство Х-ХVІІІ вв.» (1963), «Чернигов. Новгород-Сиверский. Глухов. Путивль» (1965, 1980), 18 «По Україні. Стародавні мистецькі пам’ятки» (1968), альбом «Софія Київська» (1971; «З глибин. Давня книжкова мініатюра ХІ-ХVІІІ століть» (1974, 1977), «Украинские Карпаты» (1973), «Український середньовічний живопис» (1976), довідник-путівник «Украина и Молдавия» (1982, 1987), «З глибин. Гравюри українських стародруків ХVІ-ХVІІІ ст.» (1990) та ін.

 

Бібліографія:

1. Бушак С. Патріарх мистецтвознавства: Григорію Логвину-90/С. Бушак//Образотворче мистецтво. - 2000. - №3-4. - С. 57
2. Вечерський В. Феномен Григорія Логвина : До 100-річчя з дня народження / В. Вечерський // Літературна Україна. - 2010. - 27 травня. - С. 7
3. Кохан А. І. Шевченківські лауреати з Олександрійщини / А. І. Кохан // Олександрійський тиждень. - 2007. - 7 червня. - С.2
4. Лауреатами Шевченківської премії які пов’язані з Олександрією стали Євдокія Колесник, Григорій Логвин, Борис Нечерда, Іван Литовченко. Кохан А. І. Шевченківський лауреат з Косівки / А. І. Кохан // Сільський вісник. - 2005. - 29 жовтня. - С. 3
5. Літературний словник Кіровоградщини. - Кіровоград: Кіровоградське державне видавництво, 1995. – С.61
6. Логвин Григорій Никонович// Словник художників України. - Київ, 1973. - С. 135
7. Рябошапка О. Яка ж ти, доле моя…/О.Рябошапка//Сільське життя. - 2012. - 25 липня. - С.4
8. Янчуков С. Земляків – лауреатів найвищої премії додалося/С. Янчуков//Народне слово. - 2010. - 30 березня. - С. 5.

 

 

 

Червень

 

4 червня

90 років від дня народження

Бориса Тихоновича Березняка

(1930-1988)

Поет і журналіст

Народився в с. Косівка Олександрійського району. Двоюрідний брат кіровоградської поетеси Тетяни Березняк. У 1951 році закінчив Кіровоградський технікум механізації сільського господарства, згодом факультет журналістики Вищої партійної школи у Москві. З 1956 року працював техніком-механіком у Ташкенті на заводі «Текстильмаш», писав вірші та нариси для заводської газети. З 1958 року працював журналістом у газеті «Ташкентська правда».

У 1967 році повернувся в Україну. З 1968 року був кореспондентом газети «Правда Украины» по Запорізькій області. Автор книги про Героя Соціалістичної Праці Григорія Семеновича Сарбаша (бригадира тракторної бригади колгоспу «Ленінська правда» Михайлівського  району Запорізької області). Представлений у книзі «Пером і словом»(2010) про журналістів Запорізької області. Вірші друкувалися у багатьох періодичних виданнях Радянського Союзу, але підготувати до друку збірку віршів не встиг. Це зробила у 2011 році Тетяна Березняк. Книга називається «Если меня полюбиш», вона ж написала і спогади «Вспоминая брата».

Твори:

Березняк Б. Т. Если меня полюбишь: стихи / Борис Березняк ; сост. и ред. Татьяна Березняк. - Кировоград : Центрально-Украинское издательство, 2011. - 110 с. 

 

Бібліографія:

1. Босько В. Історичний календар Кіровогардщини на 2015 рік. Люди. Події. Факти.- Кіровоград: Центр.-Укр. вид-во, 2014.- С. 117

 

14 червня

80 років від дня народження

Станіслава Михайловича Гончарова

(1940)

Педагог

Народився 14 червня 1940 року в м.Олександрії. У 1958 році закінчив Львівський технікум залізничного транспорту, у 1967 році - Український інститут інженерів водного господарства за спеціальністю інженер-гідротехнік, у 1991 році – Австрійську академію управління за спеціальністю менеджер-економіст.

З 1970 року по 1991 рік – професор, завідувач кафедри гідротехнічних меліорацій УПВГ. У1994-2000 – завідувач кафедри економіки РДТУ. У 2003-2006 рр. – начальник навчально-методичного управління НУВГП.

Автор 235 наукових та науково-методичних робіт, серед яких 14 підручників та навчальних посібників, 2 монографії тощо.

Член-кореспондент Академії педагогічних наук України, член-кореспондент Української екологічної академії наук. Лауреат премії ім. В.І. Вернадського (2002).       Заслужений працівник освіти України.

 

Праці:

1. Гончаров Станіслав Михайлович. Вища освіта в Україні і Болонський процес: навч.-метод.посіб. для підгот. магістрів та перепідгот. викладачів навч.закл./С.М. Гончаров, В.С.Мошинський; Національний ун-т водного господарства та природокористування.-Рівне: НВУГП, 2005
2. Гончаров Станіслав Михайлович. Дидактичні основи кредитно – модульної системи організації навчального процесу/С.М. Гончаров; Національний ун-т господарства та природокористування.-Рівне: НУВГП, 2006
3. Гончаров Станіслав Михайлович. Інтерактивні технології навчання в кредитно-модульній системі організації навчального процесу/С.М. Гончаров Національний ун-т господарства та природокористування.-Рівне: НУВГП, 2006.

Література:

1. Босько В.І. Історичний календар Кіровоградщини на 2015 рік. Люди. Події. Факти. - Кіровоград: Центр.-Укр. вид-во, 2014. - С.121

 

 

 

Липень

29 липня

70 років від дня народження

Анатолія Івановича Кузьменка

(1950)

 

Аграрій, громадський діяч,

народний депутат України.

 

Народився 29 липня 1950 року у с. Головківка на Кіровоградщині.

Після закінчення ПТУ № 35 міста Жовті Води у 1970 році, влаштувався на роботу будівельником комплексної бригади Олександрійського міжколгоспбуду.

В лавах Радянської армії Анатолій Кузьменко служив у 1971-1973 роках.

В 1977 році пройшов навчання в Олександрійській автошколі та вступив у колгосп ім. Калініна Олександрійського району, де працював водієм.

В 1978-1980 роках за направленням колгоспу навчався у Кіровоградському технікумі керівних кадрів, де здобув спеціальність: «Агроном-організатор».

З 1980 року працював у колгоспі ім. Калініна агрономом, а з січня 1981 року - головним агрономом.

У 1984 році вступив на заочну форму навчання до Дніпропетровського сільськогосподарського інституту, який закінчив в 1989 році, отримавши диплом за спеціальністю «Агрономія» з присвоєнням кваліфікації вченого агронома.

В серпні 1988 року був обраний головою правління колгоспу ім. Калініна

У 1994-1996 pоках - голова правління Асоціації селянських кооперативів с. Головківки

У 1996-1999 pоках - голова агрофірми «Головківська».

З січня 2000 року - генеральний директор Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрАгроКом». З 2000 – генеральний директор групи компаній «УкрАгроКом». З дитинства захоплювався футболом, створив у рідному селі спочатку аматорську, а потім професійну футбольну команду «УкрАгроКом». Нині ТОВ «УкрАгроКом» - власник ФК «Олександрія».

В 2006–2010 роках - депутат Кіровоградської обласної ради V скликання, член постійної комісії з питань праці, соціального захисту та соціального забезпечення населення.

З 2010 року - депутат Кіровоградської обласної ради VІ скликання, голова постійної комісії з питань соціального розвитку села, аграрної політики, харчової та переробної промисловості, раціонального використання земель.

У 2001-2010 роках - голова громадської організації «Рада підприємців Олександрійського району».

З 2010 року - голова громадської організації «Кіровоградська обласна рада сільськогосподарських підприємств», а також голова Кіровоградської обласної організації Всеукраїнського об'єднання організацій роботодавців «Федерація роботодавців агропромислового комплексу України».

   З 2014  по 2019 рік – Народний депутат України.

 

Бібліографія:

1. Анатолій Кузьменко –лідер серед кандидатів 103 округу // Вільне слово. - 2014. - 15 жовтня. - С. 2
2. Беланюк А. Анатолий Кузьменко. 20 лет спустя / А. Беланюк // Украина-Центр. - 2008. - 8 августа. - С. 8
3. Босько В. Історичний календар Кіровоградщини на 2015 рік. Люди. Події.Факти.-Кіровоград: Центр.-Укр.вид-во,2014.-С.146
4. Никитина Е. В будущее – с Анатолием Кузьменко / Е. Никитина // Украина-Центр. - 2010. - 29 июля. - С. 17
5. Святець Олена. Анатолій Кузьменко: "Пишаюся тим, що я - українець": рівняємось на кращих / Олена Святець // Сільський вісник. - 2014. - 27 вересня. - С. 1
6. Святець Олена. Анатолій Кузьменко: "Тільки розвиток села покращить добробут українців" / Олена Святець // Сільський вісник. - 2010. - 16 жовтня. - С. 2.

 

15 серпня

80 років від дня народження

Віктора Митрофановича Саєнка

(1940)

 

Інженер-конструктор.

Почесний громадянин міста Олександрії

 

Народився 15 серпня 1940 року у смт. Рокитне Київської області. 

У 1962-1963 рр. - інженер служби наладки Олександрійського райенергоуправління.     У 1963-1965 рр. - інженер-конструктор, в 1965-1966 рр. - начальник бюро відділу головного конструктора, в 1966-1967 рр. - заступник головного конструктора, в 1967-1970 рр. - начальник відділу СКБ, в1970-1975 рр.  головний інженер, в 1975-1979 рр. - директор Олександрійського електро-механічного заводу.

У 1979-1981 рр. - голова Олександрійського міськвиконкому. 
У 1982-1987 рр. - директор, а з 1987 по лютий1988 року. - заступник головного інженера Олександрійського електромеханічного заводу. У 1988-1989 рр. - головний інженер, в 1989-1993 рр. - директор заводу "Автоштамп". З 1993 року - голова правління ЗАТ «Завод «Автоштамп», з 1997 –  президент концерну «Лан».

Член-кореспондент Академії  інженерних наук України. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2001) за створення та освоєння виробництва вітчизняного зернозбирального комбайну КЗС-1580 «Лан».

Лауреат премії ім. Винниченка. Нагороджений срібною та золотою медалями ВДНГ, нагородою "Ертемейкер" в номінації "За мудрість і гнучкість політики управління",    Почесною відзнакою Президента України, Почесною грамотою КМ України. Автор 4 винаходів та 2 патентів. 

За особистий внесок у розвиток вітчизняного машинобудування, як ініціатору й організатору співпраці підприємств міста з виготовлення необхідної для України сільськогосподарської техніки, мудрому керівникові на державних посадах, як автору багатьох розробок товарів народного споживання, діяльність якого відмічена державними нагородами присвоєно звання «Почесний громадянин міста Олександрії» (рішення міської ради від 19.05.2000р).

Бібліографія:

1. Віктор Митрофанович Саєнко//Антоніна Жарко. Ми – Олександрійці. – «Імекс – ЛТД», 2015. – С.287 -295
2. Демчук Л. Ю., Ф.Кравченко і В.М.Саєнко - почесні громадяни Олександрії / Л. Ю.Демчук // Кіровоградська правда. - 2000. - 25 травня. - С. 1
3. Карпачова О. Обличчя влади / О. Карпачова // Олександрійський тиждень. - 2012.- 8 грудня. - С. 1,2
4. Надирлі Н. Віктор Саєнко. Наполеглива праця, як стиль життя / Н. Надирлі // Вільне слово. - 2010. - 11 серпня. - С. 1
5. Саєнко Віктор Митрофанович: біографія // Вільне слово. - 2000. - 26 травня. - С. 1.

 

Вересень

17 вересня

70 років від дня народження

Сергія Васильовича Тримбача

(1950)

Український кінокритик, кінознавець, кіносценарист. кінокритик і сценарист

Народився 17 вересня 1950 року в с. Жовтневе, тепер у межах м. Олександрія.

Закінчив філологічний факультет Київського університету (1973). У 1975-1976 - консультант Правління Спілки кінематографістів України. З 1979 – науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М. Рильського НАН України.

У 1990-1993 та з 1996 - Секретар правління Спілки кінематографістів України. З 1994 – Президент Асоціації кінокритиків Спілки кінематографістів України. З 1997 – директор музею О.П.Довженка на Київській кіностудії. З 1998 – заступник Генерального директора Національного кіноцентру Олександра Довженка. Автор-упорядник книг: «Іван Миколайчук. Білий птах з чорною ознакою» (1990), «Олександр Довженко. Фільми. Малюнки. Задуми» (1994) та ін.

Чинний голова Національної спілки кінематографістів України. Лауреат Державної премії України ім. О.Довженка (2008). 

З грудня 2016 року – заступник голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Автор багатьох публікацій, присвячених історії та сучасності українського кіно.

 

Бібліографія:

 

1. Босько В.М. Історичний календар Кіровоградщини на 2015 рік. Люди. Події. Факти.- Кіровоград: Центр.- Укр вид-во, 2014.- С.179
2. Константинова Катерина. Сергій Тримбач: "Доля українського кіно сьогодні у руках "бухгалтера" / Катерина Константинова // Дзеркало тижня. - 2014. - № 28. - С. 13 
3. Куманський Б. Сергій Тримбач: "У нас достатньо талановитих людей. Їм треба допомогти": кіно / Б. Куманський // Народне слово. - 2007. - 27 червня. - С. 4 
4. Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997. — С.590-591
5. Тримбач С. Бути Микитою: Спогад про М. Шумила з нагоди його 100-літнього ювілею // Сучасність. - 2003. - № 6. - С. 125-132
6. Тримбач С.Роси і малороси в кіні російському, українському і прочая, і прочая... / С. Тримбач  // Kino-Коло. - 2003. - №20 Зима . - С. 28-32 
7. Яновська Людмила. Сергій Тримбач: "За ментальністю Довженко був месією - масштаб його мислення відчував Сталін, тому й загравав з ним" / Людмила Яновська // Урядовий кур'єр. - 2014. - 10 вересня. - С. 11 

 

Жовтень

4 жовтня

120 років від дня народження

Михайла Олександровича Донця

(1900-1981)

Український актор і режисер, заслужений артист УРСР.

Народився 20 вересня 1900 року в м. Полтаві. Закінчив Полтавську духовну семінарію в 1917 році. Працював у трупах Садовського, Саксаганського, Заньковецької-Романицької (1917- 1918), театрах Полтави, Харкова, Сум, Мелітополя (до 1949 року).

Очолював у 1949-1965 роках Кіровоградський український музично-драматичний театр, у 1965-1981 роках  - самодіяльний театр в  місті Олександрія Кіровоградської області.

Його називали „останнім із могікан” театру корифеїв. Мав феноменальну пам’ять, був чудовим співаком (баритон), танцюристом та музикантом (диригент і піаніст).

У Кіровограді здійснив постановки п’єс: «Маруся Богуславка» М. Старицького (1950, 1960, 1965), «Тарас Бульба» (за Гоголем, 1951), «Безталанна» І. Карпенка-Карого (1952, 1960), «Паливода ХVІІІ століття» І. Карпенка-Карого (1955), «Катерина» Т. Шевченка та М. Аркаса (1955), «Пошились у дурні» М. Кропивницького (1956), «Оптимістична трагедія» В. Вишневського (1957), «Лиха доля» М. Старицького (1958), «Ніч на Івана Купала», «Вій» (1959), «Запорожець за Дунаєм» (1962), «Весілля в Малинівці» Л. Юхвіда (1960) та ін.

Помер 29 січня 1981року.

Бібліографія:

 

1. Біланюк Ю.Ф. Театральна Олександрія/Ю.Ф.Біланюк.-Олександрія,2002.-С.25
2. Войченко Гарій. Він увійшов золотими літерами на скрижалі театрального мистецтва / Гарій Войченко // Кіровоградська правда. - 2018. - 25 травня. - С. 10
3. Донець Михайло Олександрович // Мистецтво України : Біографічний довідник. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. - С. 2
4. Слово про Михайла Донця / Микола Галицький // Народне слово. - 2014. - 24 квітня. - С. 8

 

 

20 жовтня

70 років від дня народження

Євгена Михайловича Желєзнякова

(1950)

Поет і прозаїк

Народився в с. Протопопівка Олександрійського району 20 жовтня 1950 року в родині вчителів. Зі срібною медаллю Євген Михайлович закінчив школу, далі – навчався в Індустріальному технікумі. Захоплення технічним конструюванням, як і любов до фотографії та свого улюбленого акордеону, залишилися в нього на все життя. 

В 1972 році закінчив філологічний факультет Кіровоградського педінституту. Працював журналістом в телерадіокомітеті, літконсультантом в обласних газетах «Кіровоградська правда» і «Народне слово».

Автор поетичних та прозових творів для дітей «Ходить весело вітрець», «Виріс у полі колосок», «Танкодром», виданих у видавництві «Веселка» у 1976, 1985, 1987 роках. Дорослому читачу знайомий за творами «Вибухи гримлять на Волині» (у співавторстві з Г. В. Балицьким 1990 р.), «Чужая жена» (Кіровоград, «Купе», 2001р.), «Поминальні роки» («Купе», 2005 р.).

Член обласного літературного об’єднання «Степ».

Література:

1. Желєзняков Є. А в полях колосилося збіжжя: голодомор 1932-33 / Є. Желєзняков // Народне слово. – 2008. – 2 серпня. – С. 2

 

1. Желєзняков Є. Біла хустина: оповідання// Кіровоградська правда. 1991. – 13 вересня
2. Желєзняков Є. В полоні у твоїм [підбірка віршів] // Кіровоградська правда. – 1989. – 11 квітня
3. Желєзняков Є. М. Виріс в полі колосок: вірші. – К.: Веселка, 1985. – 16 с
4. Желєзняков Є. Дві Ірини: оповідання // Народне слово. – 1997. – 13 грудня
5. Желєзняков Є. Досвід: вірші// Народне слово. – 1991. – 23 листопада
6. Желєзняков Є. З Україною в серці / Є. Желєзняков // Народне слово. – 2007. – 13 грудня. – С. 4
7. Желєзняков Є. Йшов солдат...: до 65-річчя Великої Перемоги / Є. Желєзняков // Народне слово. – 2010. – 18 березня. – С. 7
8. Желєзняков Є. М. Моє село: вірші / худож. В. Остапенко / Є. М. Желєзняков. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2008. – 32 с.
9. Желєзняков Є. На моріжок; Ріка Інгул: вірші/Євген Желєзняков; Мал. Н. Денисової // Малятко. – 1989. – №4. – С. 5
10. Желєзняков Є. Одного разу вбитий... /Є. Желєзняков // Народне слово. – 2009. – 9 квітня. – С. 6
11. Желєзняков Є. Скеля – озеро незвичайне / Є. Желєзняков // Народне слово. – 2008. – 7 червня. – С. 1, 2
12. Желєзняков Є. М. Танкодром: оповідання. – К.: Веселка,1987. – 16с.
13. Желєзняков Є. М. Ходить весело вітрець: вірші / худож. С. Караффа-Корбут. – К.: Веселка, 1976. – 13 с.
14. Желєзняков Є. Через краї і бої /Є. Желєзняков // Народне слово. – 2009. – 30 квітня. – С. 8.

 

Бібліографія

1. А мне милей нешумные, милей одноэтажные... // Украина-Центр. – 2009. – 5 февраля. – С. 4
   Босько В. М. Історичний календар Кіровоградщини на 2010 рік: люди. Події. Факти / В. М. Босько. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2009. – С.182
   Железняков Євген Михайлович // Літературний словник Кіровоградщини: автор-упорядник Л. Куценко. – Кіровоград, 1995. – С. 38-39
2. Квітка В. "Поминальні роки Євгена Желєзнякова" : На здобуття літературної премії ім. Євгена Маланюка / В. Квітка // Народне слово. - 2007. - 13 грудня. - С. 3
3. Літературний словник Кіровоградщини.- Кіровоград: Кіровоградське державне видавництво, 1995. – С.38-39
4. Макей Л. Подвійна книжкова прем’єра / Л. Макей // Народне слово. – 2009. – 3 лютого. – С. 4
5. "Споришева стежка" Євгена Желєзнякова : до 65-річчя поета // Народне слово. - 2015. - 22 жовтня. - С. 10.

 

23 жовтня 

80 років від дня народження

Геннадія Григоровича Півняка

(1940)

Енергетик, педагог, Доктор технічних наук, професор, академік НАН України

Народився 23 жовтня 1940 року в м.Олександрія Кіровоградської області. Випускник Олександрійської СШ №2 ім.М.Горького. 

У 1963 році закінчив електротехнічний факультет Дніпропетровського гірничого інституту ім. Артема (гірничий інженер-електромеханік), в якому залишився працювати і з яким була пов'язана його подальша наукова і науково-педагогічна діяльність. У 1982 році став ректором цього вишу.

У 1967 році отримав звання кандидата технічних наук, у 1970 - посаду доцента Дніпропетровського гірничого інституту ім. Артема. З 1976 - завідувач кафедри систем електропостачання Дніпропетровського гірничого інституту ім.Артема.

У 1981 році він захистив докторську дисертацію на тему: «Розробка та дослідження тиристорних перетворювачів у комплексі електрообладнання для безконтактного електричного транспорту вугільних шахт». Ним була досліджена загальна теорія, принципи побудови та методи синтезу потужних систем електромагнітної передачі енергії підвищеної частоти. Його фундаментальні дослідження дозволили впровадити новітні електротехнології для гірничо-металургійної та машинобудівної промисловості, джерела живлення для електроприводу, транспорту і споживачів з особливим характером навантаження.

З 1992 року член-кореспондент, а з 1997 - академік НАН України Заслужений діяч науки і техніки України (1990). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1998, 2005) та премії ім. О.Лебедєва НАНУ (1996). Почесний доктор Краківської гірничо-металургійної академії (1999) та Московського державного гірничого університету. Заслужений працівник нафтогазової промисловості Польщі (1994), експерт ЄЕК ООН у галузі сталої енергетики, почесний доктор ТУ «Фрайберзька гірнича академія» (2010).

Має понад 94 свідоцтва на винаходи та патентів з проблем електроенергетики, 2 наукових відкриття: «Закономірність омонолічування крихких водонасичених порід під дією електричного струму» (1995, диплом № 12), «Закономірність розміщення подрібнених залізних руд під дією неоднорідного імпульсного магнітного поля» (1996, диплом № 45).

Автор (спів-автор) понад 500 наукових статей, 66 підручників і монографій, зокрема:

- «Транспорт з індауктивною передачею енергії для вугільних шахт» (1990),

- «Несиметричні пошкодження в електричних мережах кар'єрів» (1993),

- «Перехідні процеси в системах електропостачання» (1989, 2000).

Удостоєний ряду нагород: ордени Знак Пошани (1981), Трудового Червоного Прапора (1986), князя Ярослава Мудрого V (1999) та IV (2004) ступенів, Почесна грамота Кабінету Міністрів України (1999), Почесна грамота Верховної Ради України (2003), медаль «За успіхи у навчанні і вихованні молоді» (1998, Польща). "За наукові досягнення" (2007).

 

Література:

1. Андрющенко Наталія. Симфонія долі: нариси / Н. Андрющенко. - Дн-ськ : Арт-Пресс, 2008. - 160 с
2. Геннадій Григорович Півняк: научное издание / НАН України. - К.: Наукова думка, 2010. - 119 с

Бібліографія:

1. Босько В. М. Історичний календар Кіровоградщини на 2015 рік. Люди. Події. Факти. - Кіровоград: Центр.- Укр вид-во, 2014.- С.199
2. Кузик. Б. М., Білошапка. В. В. Кіровоградщина: Історія та сучасність центру України. 2 том. - Дніпропетровськ. Арт-Прес, 2005
3. Півняк Геннадій Григорович // Цапюк С. К. Олександрія вчора, сьогодні, завтра: нариси з історії нашого краю / С.Цапюк, В. Петленко. - Олександрія, 2004. – С.94
4. Півняк Геннадій Григорович - учений в галузі гірничої електротехніки та електроенергетики, академік НАН України // Український біографічний вісник. - 1997. - №2. - С. 23
5. Шлях до себе... : книга-фотоальбом / під заг. ред. Г. А. Тимонюка; - Дн-ськ : АРТ-ПРЕС, 2015. - 248 с.

 

28 жовтня

110 років від дня народження

Неоніли Феодосіївни Бузаньової

(1910 – 2006)

Лікар

Народилася 28 жовтня 1910 р. (ст.ст.)  в родині Ахтирського міщанина Бузаньова Феодосія Васильовича та Степаниди Андріївни.

Коли саме Бузаньови приїхали до Олександрії  невідомо, але на основі «Виписки з актової книги Олександрійського нотаріуса Павлова Федора Івановича для актів на недвижиме майно за 1915 рік» зазначено, що 17 грудня 1914 р. будинок по Центральній вулиці (нині пустир на перехресті вулиць Софіївської (Луначарської) та Шевченко) був викуплений з торгів Олександрійського міського громадського банку Ахтирським міщанином Феодосієм Васильовичем Бузаньовим і його дружиною Степанидою Андріївною.

Феодосій Васильович все життя в Олександрії працював у млині, а  Степанида Андріївна займалася домашнім господарством та вихованням дітей. Всього у сім’ї Бузаньових було п’ятеро дітей: Марія, Олена, Неоніла, Віктор, Віра.    

Раніше цей будинок і присадибна ділянка належали міщанину Ткачуку Гаврилу Ісидоровичу та його дружині Тетяні Яківні Красноголовій, по другому чоловіку Ткачук. На продаж будинок був поставлений за несплату внесків по кредиту.  За "Головною книгою м. Олександрії, січень 1941 р." будинок в якому проживала родина Бузаньова Феодосія Васильовича зазначений під № 109. У цьому будинку Бузаньови  проживали з 1914 р.

Після закінчення Олександрійської школи Неоніла Бузаньова вступає до Уманської медичної школи, яку закінчує на відміно. У 1932 р., не зважаючи на великий конкурс, вона з першого разу вступає до Дніпропетровського медичного інституту. Під час навчання зарекомендувала себе як одна з найкращих студенток і її залишають на навчання в аспірантурі – факультеті хірургії. У 1939 р. Неоніла Бузаньова - асистент кафедри хірургії при Дніпропетровському медичному інституті. Диплом з відзнакою за № 531636 про закінчення у 1937 р. повного курсу по спеціальності "лікарська справа" Дніпропетровського медичного інституту Бузаньова Неоніла Феодосіївна одержала у 1941 р.

Неоніла Феодосіївна вийшла заміж за Юрченко Олексія Кириловича і 29 січня 1941 р. у них народилася донька Ірина. Та всі мирні плани молодого подружжя раптово обірвала війна. Після евакуації Дніпропетровського медичного інституту Неоніла Феодосіївна з донькою на руках пішки з Дніпропетровська дісталася до рідної батьківської домівки в Олександрію.

Перший авіа наліт на Олександрію був здійснений ворогом 12 липня 1941 р. Декілька авіабомб скинуто на залізничну станцію. З'явилися перші жертви серед мирного населення. У приміщенні сільськогосподарського технікуму було розміщено евакогоспіталь.

6 серпня 1941 р. м.Олександрія Кіровоградської області окуповане фашистськими загарбниками, які з перших днів встановили т. з. "новий порядок". 7 серпня 1941 р. у місті оголошено воєнний стан, утворено структури на яких трималася влада окупантів: міська управа, поліція, біржа праці.

"Той же милий серцю старий батьківський будинок…А от все – не те. Вороги навколо… Хто-хто, а вона бачить жах війни, її криваве обличчя щодня бачить за операційним столом… ". У грудні 1941 р. Неоніла Феодосіївна наважилася піти на роботу лікарем-асистентом до Олександрійської лікарні. Оперувати доводилося скалічених на фронті і " своїх" і " чужих". Адже для справжнього лікаря не існує "своїх" і "чужих", а є: поранені та хворі. Завдячуючи роботі в Олександрійській лікарні, Неонілі Феодосіївні вдалося врятувати не тільки особисте життя і життя сім'ї від голодної смерті… Вона, як і багато інших лікарів, які працювали на окупованій території, врятувала не одне життя радянських військовополонених воїнів. Завдячуючи "довідкам про хворобу" багато юнаків і дівчат були врятовані від угону до Німеччини. Також не одна родина в Олександрії через руки Неоніли Феодосіївни одержали ліки і були врятовані від тяжких хвороб у ці тяжкі роки.

Жорстокі бої тривали за визволення рідного міста у листопаді – грудні 1943 р. Не покладаючи рук працювали лікарі, військовий госпіталь та міська лікарня були переповнені пораненими. Кожен день по декілька годин тривали операції. Після визволення міста у 1944 р. Неоніла Феодосіївна очолила травматологічне відділення. А 6 квітня 1944 призначена на посаду головного лікаря Олександрійської поліклініки.

У 1947-1949 рр. Неоніла Феодосіївна Бузаньова лікар-ординатор у Кіровоградському обласному госпіталі. У 1950 р. по переводу переходить хірургом до Олександрійської лікарні.

У 1950-1952 р. р. займається науковою роботою на посаді наукового працівника при Київському туберкульозному інституті, вивчаючи проблеми хворих на кістковий туберкульоз. Згодом повертається до Олександрії і очолює хірургічне відділення Олександрійської лікарні № 4. На основі Рішення Ради Дніпропетровського Державного Медичного інституту від 6 жовтня 1953 року (протокол № 21) Бузаньовій Неонілі Феодосіївні присвоєна наукова ступінь кандидата медичних наук. Диплом кандидата наук МК-МД № 000954 виданий 31 березня 1954 р.

У 1956 р. переводиться на посаду завідуючої хірургічним відділення міської лікарні №1. Додатково за сумісництвом Неоніла Феодосіївна працює в Олександрійському медичному училищі викладачем хірургії. А з 1964 р. вона повністю переходить до училища на посаду викладача з хірургії та анатомії, де працює по 1971 рік.

   29 квітня 1962 р. завідуючій хірургічним відділенням Олександрійської міської лікарні № 1 Бузаньовій Неонілі Феодосіївні присвоєна кваліфікація лікаря хірурга першої категорії. 3 червня 1969 р. на основі Наказу Міністерства Охорони Здоров'я колишнього СРСР № 284 нагороджена знаком "Відмінник охорони здоров'я". 23 серпня 1977 р. на основі рішення Кіровоградської Обласної Ради депутатів трудящих Неоніла Феодосіївна Бузаньова нагороджена медаллю "Ветеран праці".

Крім професійних нагород та відзнак за працю у мирний час Неоніла Феодосіївна Бузаньова була удостоєна різних нагород за працю в роки війни. Так, 11 січня 1947 р. Неоніла Феодосіївна була нагороджена медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». У подальші роки з нагоди 30-ї, 40-ї, 50-ї, 60-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні Неоніла Бузаньова, як учасник "трудового фронту" нагороджена ювілейними медалями (1975, 1985, 1995, 2005 рр.).  У 1966 р. від 22 грудня нагороджена медаллю "За доблесну працю".

На початку 80-х років вже минулого ХХ ст. Неоніла Феодосіївна Бузаньова виїхала до своєї доньки у Москву, де прожила більше двадцяти років.

На 94-му році свого нелегкого життя Неоніла Феодосіївна Бузаньова померла 17 березня 2006 р. Похована на Нікольсько-Архангельскому кладовищі м. Москви.

Ім'я цієї дивовижної жінки, ЛІКАРЯ з великої літери – Неоніли Феодосіївни Бузаньової назавжди  залишиться в пам'яті  не тільки рідних та близьких людей, колег з якими вона працювала в Олександрії, Києві, Дніпропетровську, Кіровограді. Її ім'я живе в пам'яті багатьох випускників Олександрійського медичного училища, а також вдячних пацієнтів, кому Неоніла Феодосіївна Бузаньова врятувала життя за багато років своєї праці лікаря-хірурга.

Бібліографія:

1. Божко О. Видатні лікарі Олександрії / О. Божко // Вільне слово. - 2017. - 19 липня. - С. 4
2. Видатні лікарі Олександрії  [Електронний ресурс].//Олександрійський міський музейний центр ім.А.Ф. Худякової [блог].-Електронні текстові дані.- Режим доступа: /http://alexmuseu.blogspot.com/2017/06/blog-post.html.- Назва з екрану.- Дата публікації:18 червня 2017.-  Дата перегляду: 30.03.2019
3. Сторінками сімейних фотоальбомів родини Будкевичів, Березинських, Обидовських, Бузаньових // Вільне слово. - 2017. - 1 листопада. - С. 4

 

 

Грудень

23 грудня

70 років від дня народження

Надії Володимирівни Жахалової

(1950)

Історик, краєзнавець

Народилася 23 грудня 1950 року в місті Татарськ Новосибірської області Росії.

Трудову діяльність розпочала після закінчення зі срібною медаллю Новостародубської середньої школи Петрівського району Кіровоградської області. У 1974 році закінчила історичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка (спеціальність: історик, археолог-музеєзнавець, викладач історії та суспільствознавства). Викладала історію в школах та професійно-технічних училищах Сумської і Кіровоградської областей, працювала завідуючою бібліотекою, головним зберігачем фондів краєзнавчого музею, прес-секретарем міської ради та представництва народного депутата України у м. Олександрії, завідуючою відділом Олександрійського краєзнавчого музею.

Більше 20 років займається краєзнавчою роботою – дослідженнями з історії заселення Олександрійського краю. Очолює місцевий краєзнавчий осередок, член правління Кіровоградської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.

В рамках генеалогічних досліджень з історії дворянських родів та знаменитих земляків краю зібрала багато матеріалів про життя і діяльність всесвітньо відомого вченого, вихідця з Олександрійщини Д.І.Чижевського. Брала участь у міжнародних семінарах, присвячених його життєдіяльності. Має значну кількість публікацій у періодичних виданнях, зокрема, на сторінках «Кіровоградського краєзнавчого вісника».

Брала участь у підготовці буклету «Олександрія-крок у майбутнє» (2001 рік, історична довідка про місто), упорядник та автор коментарів до видання праці Ф.М. Мержанова «Александрия до Октябрьской революции: 1896-1913 годы» (2008 рік), залучалася до укладання коментарів та археографічного опрацювання історико-краєзнавчих матеріалів В.М. Никифорова «Очерки Александрийского уезда Херсонской губернии» та «История города Александрии», виданих у 2008 та 2010 роках, автор серії публікацій у місцевих періодичних виданнях з історії адміністративно-територіального устрою краю, виникнення та заселення сіл Усівки (шанець Бечія, м. Олександрія), Нової Праги (Мурзинка, Петриківка), Головківки (Бешка), Березівки та ряду інших в околицях сучасної Олександрії.

Праці:

1. Жахалова Н. Александрийские Байдаки / Н. Жахалова // Городской курьер. - 2007. - № 36. - С. 11
2. Жахалова Н. Бржеские и русский поэт А.Фет / Н. Жахалова // Олександрійський тиждень. - 2007. - 1 лютого. - С. 3
3. Жахалова Н.В., Пивовар А.В. Відомості про поміщицькі поселення Єлисаветградського повіту за підсумками 6-ї ревізії населення:1811-1812 роки // Інгульський степ: збірник.- Київ, 2018.- С. 364-382
4. Жахалова Н. Вчера началась война... : начало войны и окупация Александрии : воспоминания и документы / Н. Жахалова // Городской курьер. - 2010. - 24 июня. - С. 5 ; Городской курьер. - 2010. - 1 июля. - С. 5 ; Городской курьер. - 2010. - 29 июля. - С. 5
5. Жахалова Н.Григорію Усику - 310 / Н. Жахалова // Городской курьер. - 2011. - 3 февраля. - С. 1,7
6. Жахалова Н. До ювілею Ф.М. Мержанова / Н. Жахалова // Городской курьер. - 2011. - 5 мая. - С. 7
7. Жахалова Н. Ещё раз о курганах Александрийщины/Н. Жахалова // Городской курьер. - 2007. - № 36. - С. 11
8. Жахалова Н.Палаццо в Користовк/Н. Жахалова // Городской курьер. - 2007. - 4 жовтня. - С. 11
9. Жахалова Н. Родились в Александрии / Н. Жахалова // Городской курьер. - 2009. - 24 сентября. - С. 7
10. Жахалова Н. Родина Тулубів в Олександрії /Н. Жахалова // Городской курьер. - 2007. - 18 жовтня. - С. 11
11. Жахалова Н. Романовы и Соловьевы - связь поколений / Н. Жахалова // Олександрійські відомості. - 2007. - 7 червня. - С. 3

           

Бібліографія:

1. Березіна Н. Зустріч з новою книгою/Н.Березіна//Сільський вісник .-2011.-23 квітня.-С. 2
2. Відомий олександрійський краєзнавець Надія Жахалова відкрила інтернет-щоденник// Городской курьер. - 2014. - 27 ноября. - С. 7
3. Голобородько В. Попельнасте – село на козацькому шляху/В.Голобородько//Народне слово. - 2011. - 29 вересня. - С.8
4. Карпенко Е. Загадки столетнего рушника /Е.Карпенко//Городской курьер. - 2010. - 8 апреля. - С.1
5. Карпенко Е.Радуга праздничного настроения в музее/Е.Карпенко//Городской курьер. -2010. - 1января. - С.4

 

 

29 грудня 

50 років від дня народження

Григорія Анатолійовича Місютіна

(1970)

Український гімнаст, чемпіон Олімпійських ігор в Барселоні,

чотириразовий срібний олімпійський призер 1992 року,

бронзовий призер Олімпійських ігор в Атланті. Заслужений майстер спорту

 

Григорій Місютін народився 29 грудня 1970 року в м. Олександрія Кіровоградської області у родині робітників. Середню освіту здобував в Олександрійській школі № 8. Відвідував спортивну секцію з гімнастики Олександрійської спортивної школи. Вищу освіту здобув у Луганському педагогічному інституті. Виступав за луганське відділення спортивного товариства «Динамо».

Заслужений майстер спорту. Чемпіон Олімпійських ігор 1992 року в командній першості (виступав у складі об'єднаної команди спортсменів з країн колишнього СРСР). Срібний призер Олімпійських ігор 1992 року в особистому багатоборстві, вільних вправах, опорному стрибку і у вправах на поперечині. Бронзовий призер Олімпійських ігор 1996 року в командній першості. Абсолютний чемпіон світу 1991 року. Чемпіон світу 1992 року у вправах на поперечині, 1993 року - у вільних вправах, 1995 року - в опорному стрибку. Бронзовий призер Чемпіонату світу 1992 року у вправах на кільцях, 1995, 1996 років - у вільних вправах. Чемпіон Європи (1992) у вправах на поперечині.

Завершив свою спортивну кар'єру після Олімпійських Ігор в Атланті. У 2004 році переїхав на постійне місце проживання до Німеччини, федеральної землі Саарланд.

Бібліографія:

1. Босько В.М. Історичний календар Кіровоградщини на 2010 рік. Люди. Події. Факти / В.М.Босько. - Кіровоград: Центр.-Укр. Вид-во, 2009. - С.214
2. Воропай С.М. Спортсмени з Кіровоградщини на олімпійській арені /С.М.Воропай //Фізичне виховання і спорт в навчальних закладах України на сучасному етапі: стан, напрямки та перспективи розвитку: зб. наук. праць ХХІІІ науково-практичної конференції Кіровоградського держ. пед. ун-ту ім. В.Винниченка. – Кропивницький: Поліграфічне підприємство «Ексклюзив-Систем», 2017. – Випуск 23. – С.22-30
3. Змагання зі спортивної гімнастики на Кубок Григорія Місютіна//Вільне слово.-2011.-20 квітня.-С.1,6
4. Карпачева Е. Парень из нашого города/Е.Карпачева//Олександрійський тиждень.-2008.-№49.-С.4
5. Кузик Б. М. Кіровоградщина: історія та сучасність центру України /Б.М.Кузик, В.В.Білошапка: В 2 т. – Д.: АРТ-ПРЕС, 2005. – Т. 2.– 452 с.
6. Олимпийская энциклопедия /гл. ред. С.П.Павлов. – М.: Сов.энцикл., 1980. – С. 220-221
7. Цапюк С.К. Олександрія вчора, сьогодні, завтра /С.К.Цапюк,В.П.Петленко. – Олександрія, 2004
8. Штейнбах В.Л. Большая олимпийская энциклопедия/В.Л.Штейнбах – М.: «Олимпия Пресс», 2006. – Т.1. (А–Н). – 784 с. – Т.2.(О–Я). – 968 с.
9. Энциклопедия олимпийского спорта: в 5 т. / Под общ. ред.В.Н.Платонова. – К.: Олимпийская литература, 2004. – Т.2. – 583 с.
10. Янчуков С. До спортивних вершин. Нариси з історії фізкультури і спорту на Кіровоградщині /С.Янчуков, О. Березан. – Кіровоград: Центрально-українське видавництво, 2015. – 288 с.

 

 

 

Дні пам’яті:

2 січня

День пам’яті

Миколи Івановича Тезякова

(1859-1925)

Лікар, громадський діяч

Народився 11 грудня 1859 року в селищі Верхні Серги (нині Свердловської області).

У 1884 році закінчив медичний факультет Казанського університету. Спочатку працював лікарем у Пермській губернії. В 1889 році Микола Іванович був призначений земським санітарним лікарем Єлисаветградського та Олександрійського повітів, де працював до березня 1897 року.

М. І. Тезяков здійснював нагляд та обстеження сезонних робітників, розробив програму допомоги безпритульним, домігся створення у Знам’янці лікувально-продовольчого пункту. Велику наукову та практичну цінність являють праці з вивчення дитячої смертності та організації дитячих ясел на селі. Регулярно друкував звіти про стан земської медицини в Єлисаветградському та Олександрійському повітах.

У 1890 році М. І. Тезяков відкрив у Єлисаветграді земську аптеку. Згодом така аптека відкрилася і в Олександрії.

У 1892 році Микола Іванович підготував і прочитав на зібранні наукового Товариства Єлисаветградських лікарів доповідь «О рождаемости и смертности в Елисаветградском уезде».

Науковий доробок М. І. Тезякова складає понад 85 друкованих праць. Серед них «Земская медицина, заболеваемость и смертность населения в Елисаветградском уезде в 1895 году», «Земские школы Елисаветградского уезда в санитарном отношении» (1895 р.), «Глазные болезни в Елисаветградском уезде Херсонской губернии» (1890 р.), праця «Материалы для истории земской медицины в Александрийском уезде Херсонской губернии с 1865 по 1890 гг.» та інші.

Згодом М. І. Тезяков працював у Воронежі, Саратові, Москві, був організатором санітарно-курортної справи після 1917 року.

Останні роки М. І. Тезяков працював заступником начальника курортного управління наркомату РСФСР.

Наприкінці свого життя він писав: «…оглядаючись на минуле, на всю свою 8-річну роботу у Херсонській губернії, я не можу не признати, що на протязі своєї 40-річної лікарсько-громадської діяльності Херсонська сторінка найбільш змістовна».

Помер 02 січня 1925 року в Москві.

 

Бібліографія:

1. Бєлявін Ф. Земський лікар М.І. Тезяков / Ф. Бєлявін, А. Пом’ятунов // Ленінський прапор.-1968.- 13 серпня.- С.4
2. Кохан А. Лікар М.І. Тезяков / А. Кохан // Ленінський прапор.- 1964.-
3. 14 листопада.- С. 4
4. Кохан А. Фундатори санітарної служби : Тезяков М. І./ А. Кохан // Олександрійські відомості.- 2002.- 31 січня.- С. 2.

 

10 червня

День пам’яті

 Леоніда Антоновича Усачова

(1899-1965)

Український композитор і диригент

Народився 10 червня 1899 року в с.Червоне Кіровоградської області.

З юних років любив слухати народні пісні, записував їх, співав сам. Батьки Леоніда були вчителями. Помітивши обдарованість сина, стали розвивати його музичні здібності.

Диригуванню, співу та композиції Леонід Усачов навчався в Харківській консерваторії в 1919-23 роках.

В 1923-28 роках – викладач і керівник хору педагогічного технікуму в місті Олександрії. В 1928-48 роках – керівник хорової капели в Запоріжжі, з 1948 року керівник хорової капели Дніпропетровської філармонії.

Леонід Антонович плідно працював як композитор.

Автор опери-балету «Муха-цокотуха» (1945), «Героїчної поеми» для симфонічного оркестру (1944), «Думи про Запорізьку Січ» для солістів хору та оркестру (1961), хорів без супроводу на слова Т. Шевченка, О. Пушкіна, М. Рильського, романсів (близько 100), музики до театральних вистав.

Помер в1965 році у Дніпропетровську.

 

Бібліографія:

1. Кохан А. Леонід Антонович Усачов / А. Кохан // Ленінський прапор.- 1967.- 17 січня.- С. 8
2. Усачов Леонід Антонович // Мистецтво України: Біографічний довідник.- К. : «Українська енциклопедія» імені М.П. Бажана, 1997.- С. 599.

 

13 жовтня

День пам’яті

Любові Яківни Шор-Плотнікової

(1873-1960)

Оперна співачка

Любов Яківна (Георгіївна) - радянська співачка (лірико-колоратурне сопрано) і педагог. Народилась в сім’ї банківського службовця у 1873 р. (по іншим даним - у липні 1875 р.) у місті Олександрія Херсонської губернії, нині Кіровоградська область. Дружина театрального диригента Б. С. Плотникова (1871-1914 рр.).

На початку 1890-х рр. навчалася співу в приватній музичній школі в Москві. У 1892-93 рр. - учасниця оперних труп в Єлисаветграді, Кишиневі, Києві, Воронежі, в 1893-95 рр. співала в Саратові, Астрахані, Нижньому Новгороді, Казані, пізніше в Одесі, Самарканді, Ташкенті, Кисловодську. У 1896-99 рр. удосконалювалася під керівництвом Д. Aртo в Парижі. У 1901-04 рр. співала в Московській приватній російській опері, в 1905 р. - в Оперному театрі Зіміна, виїжджала на гастролі в С.-Петербург. Мала неабиякі вокальні дані, володіла віртуозною технікою. Її виконання відрізнялося рівним звучанням голосу у всіх регістрах, добре поставленим диханням і чистотою інтонації.

Серед партій - Джильда, Віолетта; Недда ("Паяци" Леонкавалло), Маргарита, Джульєтта ("Ромео і Джульєтта" Гуно) та інші.  Викладала спів у Московському музичному технікумі ім. М. П. Мусоргського (1923-24 рр.), в Червоноармійській студії на Ходинці (1924-25 рр.), в Музичному технікумі ім. А.В. Луначарського (1925-28 рр.), на Державних курсах ім. К. Н. Ігумнова при Бауманському відділі народної освіти (1928-30 рр.). У 1929-37 рр. - викладач співу в Московській консерваторії (з 1930 доцент), в 1945-46 рр. - в Оперно-драматичній студії ім. К. С. Станіславського.

 

Бібліографія:

1. Босько В. Історичний календар Кіровоградщини на 2008 рік. Люди. Події. Факти./В.Босько.-Кіровоград:Центр.-Укр.вид.-во,2007.-С.220
2. Шор-Плотникова Л.Я. //Музыкальная энциклопедия/редкол.:Ю.В.Келдыш(глав.ред.).-М.:Советская энциклопедия. Советский композитор,1982.-Т.6.-С.378.

 

14 грудня

День пам’яті

Семена Григоровича Пищевича

(1863-1945)

Голова Олександрійської повітової земської управи

Народився Семен Григорович Пищевич 2 січня 1863 року в Олександрії. Закінчив 2-гу Московську військову гімназію, а в 1884 році - Миколаївське кавалерійське училище. Служив у 21-му драгунському Білоруському полку. В 1892 році вийшов в запас у чині ротмістра і повністю присвятив себе громадській діяльності. В 1892-1903 році Пищевич – земський начальник 7-ї дільниці Олександрійського повіту. З 1903 по 1912 рік Семен Григорович – голова Олександрійської повітової земської управи.

Дружина – Леоніда Георгіївна Ерделі (1868-1941) – походила з не менш славетної родини Єлисаветградського повіту, подружжя мало двох дітей.

18 жовтня 1912 року Пищевич обраний депутатом 4-ї Державної Думи від Херсонської губернії. Був членом комісій: бюджетної (її секретар) та з місцевого самоврядування. Однак, дуже швидко розчарувався думською діяльністю і 14 серпня 1913 року заявив про складання своїх депутатських повноважень. Повернувся в рідну Олександрію.

Після Лютневої революції з 8 березня 1917 року Семен Григорович – олександрійський повітовий комісар Тимчасового уряду. З 26 вересня 1917 року – гласний Олександрійського повітового земства. Після жовтня 1917 року залишався на батьківщині. Був першим старостою (начальником) Херсонської губернії незалежної України (1918-1919). Тривалий час після 1919 року доля Пищевича залишалася невідомою. Лише недавно стало відомо, що Семену Григоровичу з родиною вдалося емігрувати у Францію. Помер він 14 грудня 1945 року в Парижі, похований на знаменитому російському кладовищі Сент-Женев’єв-де-Буа.

 

Бібліографія:

1. Босько В. Найвидатніші діячі Олександрійського повітового земства: Іван Горонович, Микола Зерваницький, Семен Пищевич та інші / В. Босько // Народне слово. - 2012. - 11 травня. - С. 6, 7
2. Босько В. У стилі модерн / В. Босько // Народне слово.- 1999.- 20 квітня.- С.3
3. Карпачова О. Жителі старого будинку / О. Карпачова // Вільне слово.- 2004.- 5 травня.- С.3.

 

День пам’яті

  Марії Дмитрівни Чижевської

(дівоче прізвище Єршова)

(1858-1925)

 

Педагог і художниця, учениця славетного маляра Іллі Рєпіна.

Мати Дмитра Чижевського

 

Наречена Івана Костянтиновича, донька заможних російських купців Єршових -  Марія. У лютому 1889 року Іван Костянтинович  Чижевський та Марія Дмитрівна Єршова побралися, а через шість тижнів після вінчання молодого офіцера заарештовано за причетність до революційної діяльності. Марія Дмитрівна працювала тоді над випускною роботою на медаль під керівництвом Іллі Репіна, але змушена була залишити академію і клопотати про заміну для чоловіка тюрми на заслання, звертаючись навіть з "прошением на Высочайшее Имя". Як наслідок, поправивши здоров'я, Іван Чижевський з дружиною був висланий до Вологди, де родина провела трохи більше року і сім’я поповнилася сином Костянтином. Жили на засланні уроками. Іван Костянтинович давав уроки математики, а Марія Дмитрівна вчила малюванню.

У лютому 1892 року Чижевських висилають в Олександрійський повіт під гласний нагляд поліції терміном на 5 років. Поява в Олександрії Чижевських відчутно позначилася на атмосфері громадського і культурного життя міста. Згодом будинок Чижевських став своєрідним центром, навколо якого об'єднувалася містечкова інтелігенція, прогресивне міщанство та панство

Марія Єршова отримала прекрасну освіту, котрою щедро ділилася з дітьми. "Зимою, - читаємо у спогадах її доньки, - тричі на тиждень мама займалася з нами малюванням. Окрім мене і брата, з нами вчилися діти наших друзів. Мама нам пояснювала як малювати, й дуже гарно розмовляла з нами про мистецтво, пояснювала картини художників, зрозумілі для нашого віку... Мати організувала з нами журнал, який називався "В часы досуга". Дівчатка Маруся і Галя Васько - писали про тварин. Брат перекладав з французької мови невеличкі оповідання".

Талант, знання і природжений хист педагога Марії Дмитрівни не замикався сім'єю. Як і її чоловік, вона прагнула реалізувати ідеї народництва в просвітницькій роботі. Думку ж присвятити себе пропаганді мистецтва підказав Марії Дмитрівні Ілля Репін. Донька Марія згадує, як після поїздки сім'ї Чижевських в Куоккалу до Рєпіна, мати часто говорила, що великий художник наполіг на тому, аби Марія Дмитрівна звернулася в академію і взяла там свідоцтво на право викладати малювання. Він зобов'язав її давати уроки в школі і розшукувати обдарованих дітей та вчити їх мистецтву живопису. Тож повернувшись в Олександрію, Марія Дмитрівна влаштовується викладачем малювання у чотирикласній школі, а згодом за безперервну і самовіддану працю отримує подяку від попечителя Одеського округу. Але й однією школою діяльність Марії Дмитрівни не обмежується. По кількох роках педагогічної праці вона призначається земством «попечительницею» школи Чиркіна, водночас працює співдиректором міської громадської бібліотеки, стає засновницею дитячого відділу в ній.

А ще були безкоштовні уроки малювання для обдарованих земляків. "Серед наших олександрійців, - читаємо у спогадах доньки, - мама вишукувала здатних до малювання і займалася з ними. Так кілька років у неї займався Львов - продавець з мануфактурного магазину. Потім він вступив до Одеської художньої школи. Сина візника Феоктистова мама "виловила", розмовляючи з візником, фаетоном котрого їхала, його було підготовлено до Полтавської художньої школи". Два учні Марії Дмитрівни згодом закінчили архітектурні факультети в Москві, а учениця Т.Білоклавська повторила шлях учительки, закінчивши живописний клас та академію в С.-Петербурзі. (З статті: Леонід Куценко. «Олександрія  скитська в житті Нестора славістів»).

 

Бібліографія:

1. Босько В.Історичний календар Кіровоградщини на 2013 рік. Люди. Події. Факти./В. Босько - Кіровоград, 2012.- С.237.

 

• < Попередня
• Наступна >