Календар знаменних і пам’ятних дат

м.Олександріїна 2018 рік

 

 

 

 

 

Витяг із Додатка до рішення міської ради від 11 липня 2012 року № 645 «Положення про підготовку та видання Календаря знаменних і пам'ятних дат в м. Олександрії»

 

Згідно з Указом Президента України від 02.12.1995 та змінами, внесеними згідно з Указом Президента від 21.01.1999 № 70/99,пам’ятні дати історичних подій, ювілеї підприємств, установ і організацій вперше відзначаються в першу 50-ту річницю, ювілеї та вшанування пам’яті видатних людей - у день п’ятдесятиріччя від дня народження.

Наступні відзначення пам’ятних дат історичних подій, ювілеїв підприємств, установ і організацій проводяться не раніше як через 25 років, ювілеїв та вшанування пам’яті видатних людей - 10 років.

Підприємства, установи та організації можуть відзначати свої ювілеї за погодженням з місцевими органами виконавчої влади, залежно від підпорядкованості.

 

Січень

        08.01- 130 років від дня народження ЮриГната Петровича (1888-1966), українського актора, режисера.

14.01 - 70 років від дня народження Надольського Анатолія Станіславовича(1948-2013), журналіста, головного редактора газети «Сільський вісник», секретаря Олександрійської регіональної організації НСЖУ.

28.01 - 80 років від дня народженняБогоявленської Жанни Павлівни(1938), спортсменки, тренера.

 

Лютий

03.02 -90 років від дня народження  Фабрики Віталія Павловича  (1928-2018), лікаря-рентгенолога.

08.02 - 100 років від дня народження Романовського Олексія Корнійовича (1918-2014),доктора філологічних наук, професора, заслуженого працівника культури і освіти, письменника-літературознавця, художника.

 

Березень

30.03 - 100 років від дня народження Бондаренка Івана Максимовича (1918-1997), Героя Радянського Союзу.

 

Квітень

12.04 - 200 років від дня народження Бржеського Олексія Федоровича (1818-1868), поета, землевласника с.Березівка Олександрійського повіту.

23.04 - 110 років від дня народження  Жарій Олександри Василівни(1908-1994), педагога, краєзнавця, відмінника народної освіти України, Почесного громадянина міста Олександрії.

25.04 - 110 років від дня народження Зайцева Степана Івановича (1908-1975), розвідника, генерал-майора.

 

Травень

23.05 - 80 років від дня народження Дивляша Володимира Миколайовича (1938), провідного конструктора Державного конструкторського бюро "Південне" імені М.К. Янгеля.

 

Червень

14.06 - 80 років від дня народження Янчукова Станіслава Миколайовича (1938),журналіста, краєзнавця.

       16.06 - 50 років від дня народженняСавченко Лариси Миколаївни (1968), директора Олександрійського Політехнічного коледжу.

 

Серпень

17.08 - 50 років з перших змагань на трасі «Вербова Лоза» (це був республіканський мотокрос).

24.08 - 120 років від дня народження Горського Олександра  Валентиновича (1898–1983), одного із організаторів українського кіновиробництва.

 

 

Вересень

04.09 -100 років від дня народження Бєлолапоткова Дмитра Олексійовича (1918 - 1987), новатора гірничої справи, Героя Соціалістичної Праці.

09.09 -  60 років від дня народженняПлужникова Ігоря Олександровича(1958-2005) - українського підприємця та політика, економіста, кандидата економічних наук; народного депутата України 4-го скликання.

15.09 - 110 років від дня народженняОчеретька Івана Даниловича (1908-1989),військового діяча, Героя Радянського Союзу.

22.09 - 70 років від дня народження Панасюка Миколи Івановича (1948), українського графіка.

вересень  -  50 років від дня заснування ДНЗ (ясла-садок) №23Олександрійської міської ради.

 

Жовтень

03.10 - 100 років від дня народження Плотніра Федора Миколайовича(1918-2011), краєзнавця.

30.10 - 80 років від дня народження Логачевської СвітланиПанасівни (1938), педагога.

 

Листопад

16.11  - 100 років від дня народження Носенко Надії Сергіївни (1918 – 2010), члена Спілки  художників СРСР.

 

Грудень

06.12 - 75-річчя  визволення Олександрії від фашистських загарбників. 75 років постаменту танку визволителю Т-34.

28.12 - 50 років від дня народженняМельника Валентина Івановича (1968),заслуженого вчителя України.

30.12 - 130 років від дня народження Любарського Самуїла Єфімовича (1878-1938), агронома, управляючого Ново-Полтавською сільськогосподарською єврейською школою.

     Грудень - 100 роківвиповнюється  Олександрійській друкарні.

 

Дати та події, щодо яких встановлено лише рік:

 

-          200 років від дня народження Попруженка Георгія Івановича (1818-1889), священника (протоієрея), викладача, письменника.

-          160роківвід дня народженняЧижевської Марії Дмитрівни (1858-1925), педагога і художниці, учениці Іллі Рєпіна, матері Дмитра Чижевського.

-          130 років виповнюється ЗНЗ І-ІІ ступенів № 8 Олександрійської міської ради.

-          110 років тому розпочалося будівництвоБудинку Земської управи(1908) - нині Будинок дитячої та юнацької творчості.Урочисте освячення будинку відбулося 14 січня 1910 року.

-          100 років від дня народженняШрайбер Елеонори Лазарівни (1918-2004), літературознавця і перекладача.

-          90років від дня народженняСкаржинськоїВалентини Данилівни (1928 - 1993), вченого-філософа, доктора філософських наук, педагога.

-          90 років з дня заснування Олександрійського державного аграрноготехнікумуБілоцерківського Національного Аграрного Університету (1928).

-          60 років виповнюється НВК "Марто-Іванівський ЗНЗІ-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад" Олександрійської міської ради.

 

 

У цьому році роковини:

 

-          110 років тому померВасиль Миколайович Никифоров(1832 - 1908)- православний священник, краєзнавець, дослідник історії міста Олександрії.

-          90 років тому (1928 р.) помер Востриков Порфирій Єрмолайович (1860-1928), перший санітарний лікар Олександрійського повіту, учасник міжнародного конгресу лікарів 1912 р. у Лондоні.

 

 

Січень

8 січня

130 років від дня народження Юри Гната Петровича (1888-1966),

українського актора, режисера, народного артиста СРСР

 

Народився 8 січня 1888 р. в с. Федварь Олександрійського повіту у великій сім'ї. У його батьків Петра Мусійовича та Меланії Григорівни було 13 дітей, з яких вижило тільки четверо: Терентій, Олександр, Тетяна та Гнат. Кожний з них пов’язав своє життя з театром. Під час служби в земській управі Єлисаветграду Гнат з дядьком Афанасієм усі вечори проводили в міському театрі. Тут він знайомиться з корифеями українського театру М.Заньковецькою та П.Саксаганським.  У 19 років він підписує свій перший ангажемент з антрепренером С. Максимовичем.

Акторську кар’єру Г.Юра розпочав 1907 року. Грав багато, навіть під час армійської служби в містечку Олександрії, на тодішній Херсонщині. Потім подався до Галичини.

Був актором і режисером Київського «Молодого театру» (1917 — 1919), Першого театру Української Радянської Республіки (1919 — 1920), одним з фундаторів і до 1961 керівником Українського драматичного театру ім. І. Я. Франка (з 1926 — у Києві), у 1928 — 1961 викладав у Київському інституті театрального мистецтва (з 1946 — його професор).

Знімався на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. П. Довженка, Київській студії науково-популярних фільмів у стрічках «Прометей», «Кармелюк» (обидві — 1936), «Тарас Шевченко» (1951). Серед ролей — Мартин Боруля (однойменна п`єса І. Карпенка-Карого).

Жив на вул. Ольгинській № 2, де встановлено меморіальну дошку Г. П. Юрі.

Помер 18 січня 1966 р. у Києві, похований на Байковому кладовищі.  Поруч з ним похована його дружина — Рубчаківна Ольга Іванівна.

Нагороджений трьома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», а також медалями.

З 1967 року в Києві на його честь названо вулицю.

 

            Бібліографія:

1.      Актор яскравого таланту // Український історичний календар на 1996 рік.- К., 1995.- С.20

2.      Біланюк Ю.Ф. Театральна Олександрія : історико- краєзнавчий нарис / Ю.Ф.Біланюк, А.І.Кохан . - Олександрія, 2002.- С. 14

3.      Білошапка Василь. Життя за лаштунками: В гостях у Юри /В. Білошапка // Вежа.- 2008.- № 22.- С. 196

4.      Бобошко Ю. Гнат Юра / Ю.Бобошко. - К.: Мистецтво.-1980.- 187с.

5.      Видатний актор та режисер // Освітянське слово.- 2003.- № 1.- С. 6.

6.      Гнат Перович Юра [Електронний ресурс] // Режим доступу:http://kino-teatr.biz/kino/acter/sov/12702/bio/. – Назва з екрану

7.      Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)

8.      Іллєнко Лесь. Гнат Юра на варті Франківців / Лесь Іллєнко // Дзеркало тижня. - 2011. - 04 червня. - С. 16.

9.      Кисельов Й. Разом з життям / Й.Кисельов .- К., 1972.

10.  Режисура українського театру: традиції і сучасність. - К. : Наук. думка, 1990.-300 с.

11.  Юра Гнат Петрович [Електронний ресурс] . -Режим доступу: http://dovzhenko.kinoexpert.ru/index.asp?comm=5&kw=22794 . -Заголовок з екрану.

12.  Юра Г. П. Моє життя: спогади, статті / Гнат Петрович Юра. - К.:Мистецтво,1987. -183 с.

 

14 січня

70 років від дня народження Надольського Анатолія Станіславовича(1948-2013),

журналіста

 

Народився 14 січня 1948 року у селі Антонівка Хмельницької області. Служив в армії, працював, але жага до знань вказала шлях до Полтавського державного педагогічного університету, який А.Надольський закінчив у 1976 р. За фахом – вчитель історії та суспільствознавства. Тривалий час працював у районних органах влади. Потім – професійно почав займатись журналістикою, працював редактором.

Анатолій Надольський був членом правління Кіровоградської обласної організації журналістів, де до його думки прислухались колеги як обласного центру, так і інших районів, міст Кіровоградщини. Анатолій Надольський займав активну громадську позицію, брав участь у громадському житті міста та району. Анатолій Станіславович користувався шаною та повагою у журналістського загалу Олександрії та Олександрійщини, завжди виступав на захист прав та інтересів творчих колективів.

Працював головним редактором Олександрійської районної газети «Сільський вісник», останні шість років був секретарем Олександрійської регіональної організації Національної спілки журналістів України (НСЖУ). Його найвища журналістська нагорода – «Золота медаль української журналістики».

Помер 12 вересня 2013 року. Похований в Олександрії.

 

Бібліографія:

1.    Голобородько В. Анатолій Надольський. Журналістика для життя і життя для журналістики //Городской курьер.-2013.-19 сентября.-с.7. - Режим доступу:http://alnews.com.ua/ua/culture/7723/

2.    Помер керівник Олександрійської організації спілки журналістів[Електронний ресурс].- Режим доступу: http://persha.kr.ua/pomer-kerivnik-oleksandrijsko%D1%97-organizaci%D1%97-spilki-zhurnalistiv/ .-Назва з екрану

3.    Помер керівник Олександрійської організації спілки журналістів  [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://novosti.kr.ua/index.php/news/events/22400-vchora-pomer-sekretar-oleksandriiskoi-orhanizatsii-nszhu.-Назва з екрану

 

 

28 січня

 

80 років від дня народження Богоявленської Жанни Павлівни (1938),

спортсменки, тренера

 

Народилась 28 січня 1938 року.

Виступала на змаганнях з 14 років. У 1959 році стала чемпіонкою Спартакіади України у штовханні ядра, входила до складу збірної України.

Після закінчення факультету фізичного виховання Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. О.Пушкіна 44 роки пропрацювала тренером-викладачем з легкої атлетики в Дитячо-юнацькій спортивній школі №1 м. Олександрії.

10 років виступала за спортивне товариство «Авангард», постійно перемагала у змаганнях зі штовхання ядра та метанні диска.Відстоюючи честь спортивного товариства "Авангард", вона входила до вісімки найсильніших спортсменів СРСР і була першою в Україні.

Відмінник освіти України.

 

 

 

Лютий

 

3 лютого

 

90 років від дня народження  Фабрики Віталія Павловича  (1928-2018), лікаря

 

«Їм’я цього чоловіка багатьом відоме в Олександрії. П'ять десятків років він вірою і правдою служив своїм пацієнтам, виконуючи заповіт Гіппократа і прості біблійні заповіді. Якщо ж урахувати, що в лікаря-рентгенолога рік ро­боти зараховується за два, то виходить ціле сторіччя в медицині. Кожен день життя Віталія Павловича Фабрики був і лишається змістовним, насиченим подіями, порівняно з якими жоден телесеріал не витримав би конкуренції. Його біографія — просто знахідка для письменника, в ній що не епізод — то сюжет для роману. Доля була прихильною до Віталія Фабрики, зберігши його живим після кількох зустрічей зі смертю. Тонув, вибирався зі снігових заметів у сорокаградусний мороз, майже неушкодженим залишився після складної автомобільної катастрофи, переніс кілька інфарктів, після яких звичайна людина стала б інвалідом.

Віталій був єдиною дитиною в родині. У сімейному архіві  залишився  цікавий документ — пожовклий папірець зі штампом   Олександрійської   міської   лікарні з написом:   «Громадянка  Фабрика  Н. народила 3 лютого о 3-й годині ночі 1928 року хлопчика вагою 4 кг 400 гр.». Його батько   був   польським   підданим, й під час Брусилівського наступу опинився в Олександрії.

Дитинство Віталія було таким, як і в багатьох його ровесників: школа, вуличні ігри та читання пригодницьких романів. Мама мріяла бачити свого єдиного сина стоматологом: щоб і в пошані, і в достатку жив. Тож, після війни, виконуючи бажання матері, Віталій вступив до місцевого медичного училища. Щоправ­да, назва здобутої там професії медичної сестри явно дисонувала із зовнішністю юнака: високого, з могутнім голосом і дикцією театрального актора. "На жаль, у медицині такого поняття, як "медичний брат", не існує. От мені й довелося про­довжувати навчання, щоб згодом нази­ватися лікарем, як і личить чоловікові", — згадує Віталій Павлович.

Не все так просто було на шляху до мети. Провчившись місяць на третьому курсі Кіровоградської фельдшерської школи, студент Фабрика був відрахований разом з іншими товаришами. І не тому, що погано вчився, а тому, що не відпрацював два роки за фахом. Ситуацію змінив особистий дозвіл міністра охорони здоров'я, завдяки якому Віталій поїхав до Молдавії, де закінчив фельдшерське училище та вступив до медичного Інституту. Батьківська комунікабельність передалася синові  генами, вона допо­магала молодому лікареві все життя: і під час навчання, і в лікарській практиці, і в адміністративній роботі.

Після закінчення медичного інституту молодий спеціаліст "відпахав" п'ятирічку на казахстанській цілині — і не рядо­вим лікарем, а головним, великої медсанчастини, перестрибнувши через усі загальноприйняті щаблі професійного зростання. Справа була не з легких: крім пацієнтів та медичного персоналу — ще й солідне підсобне господар­ство і, що найголовніше, величезна відповідальність за всіх. Якось у листі до матері Віталій Фабрика написав: "Можливо, ми з тобою більше не поба­чимось... Скоро зима, а свиней годувати нічим. Якщо не знайду виходу, можу по­трапити за грати". На щастя, минуло­ся.

У Казахстані зустрів він молоду завідуючу медичною лабораторією Марію, з якою невдовзі одружився. А повернувшись до Олександрії вже зпоповненням (народився син), Віталій Павлович очолив міський відділ охорони здоров'я. Випадок парадоксальний не лише тому, що йому було тоді трохи більше тридцяти років, а й тому, що новий начальник був... безпартійним! Довелося терміново вступати до лав Комуністичної партії, щоб відповідати займаній посаді за всіма стандартами радянської доби. Згодом, коли зали­шив "тепле" місце за власним бажанням, отримав навздогін від партійного керівництва ще й догану із занесенням в особову справу — за непокірність.

А потім майже тридцять років жит­тя віддав Віталій Павлович роботі в онкологічному диспансері. Він може не пам'ятати своїх пацієнтів в облич­чя, але безпомилково впізнає їх по рентгенівських знімках. Отримати консультацію в "самого" Віталія Пав­ловича вважалося престижним і почес­ним. Для нього півстоліття на шкідливій роботі не пройшло непоміченим: всі «зайві» мікрорентгени осіли в організмі, залишивши сліди у вигляді здутих вен на руках та рубців на серці.

Помер 2 листопада 2018р.

 

Бібліографія:

1.      Володина Т. Виталий Фабрика: век в нашей медицине / Т. Володина // Городской курьер.- 2008.- 31 січня.- С.3.

2.      Макей Л. Слово про лікаря / Л. Макей // Народне слово.- 2008.- 31 липня.- С.4.

  

 

8 лютого

 

100 років від дня народження Романовського Олексія Корнійовича (1918-2014),

 доктора філологічних наук, професора, заслуженого працівника культури і освіти, письменника-літературознавця, художника

 

Народився 8 лютого 1918 р. в с. Талова Балка Олександрійського повіту (тепер - Світловодський район Кіровоградської області). Дитинство пройшло в голод 1921-1922 рр., сумні наслідки громадянської війни, примусову колективізацію, голод 1932-33років.

З  1939 року солдатом  бере участь у Фінській кампанії, потім (з червня 1940 р.) - у Румунській, а згодом - у Другій світовій війні.

Після війни здобував вищу освіту у Київському педагогічному інституті імені Максима Горького на факультеті російської мови та літератури. 1958 року захистив кандидатську дисертацію. Через чотири роки, 1 січня 1963 року,  його благословив на наукову роботу Президент Академії наук України Борис Євгенович Патон, а з 11 лютого 1964 року міністр освіти УРСР призначив його ректором Київського педагогічного інституту іноземних мов.  З 1 липня 1970 року його знову чекало нове призначення - ректор Київського педагогічного інституту імені М. Горького.

А вже 14 жовтня 1973 року Олексія Корнійовича Указом Президії Верховної Ради УРСР призначено на посаду Міністра культури України (був на посаді до 7 червня 1977 рр.). Цього ж року обраний депутатом Верховної ради УРСР (дев’ятого скликання) та членом ревізійної комісії ЦК Компартії України. У 1978 році Олексій Корнійович став ректором Київського педагогічного інституту іноземних мов.

Указом Президента України В.Ющенка 18 лютого 2008 р. нагороджений орденом "За заслуги" 3 ступеня.

Помер 2 листопада 2014 року у Києві.

 

Бібліографія:

1. Урочиста церемонія вручення диплома Почесного професора НПУ ім. М.П. Драгоманова [Електронний ресурс]. - Режим доступу:   http://www.npu.edu.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=280&Itemid=75 . -Заголовок з екрану.
2. Міністри культури попередніх років [Електронний ресурс]. - Режим доступу:  http://www.mincult.kmu.gov.ua  . - Заголовок з екрану. 

 

 

 

Березень 

30 березня

 

100 років від дня народження Бондаренка Івана Максимовича (1918-1997),

Героя Радянського Союзу

 

Народився 30 березня 1918 р. в с. Нова Прага Олександрійського району Кіровоградської обл.

Закінчив Рязанське військово-піхотне училище (1941), курси «Постріл» (1943). Служив у Червоній Армії з 1938 р. Учасник радянсько-фінської та Другої світової воєн. З фашистами воював на Північному, Ленінградському, Західному, 2-муБілоруському фронтах. Зі своїм батальйоном капітан Бондаренко прославився при визволенні Гродно, Могильова, фронтовими шляхами дійшов до Ельби. 1946 майор Бондаренко звільнився в запас.

Герой Радянського Союзу (24.03.1945).

Після війни працював секретарем Новопразького райвиконкому. Потім жив у Дніпропетровську.

Помер 15 листопада 1997 р. у Дніпропетровську.

 

Бібліографія:

1. Бондаренко Іван Максимович [Електронний ресурс] // Режим доступу:  http://www.peremoga.gov.ua/index.php?4601000111470000010  .-Заголовок з екрану.
2. Немикін А.К. Бондаренко Іван Максимович //Енциклопедія Сучасної України.Т.3.-К..,2004.-с.262

 

 

Квітень 

12 квітня

 

200 років тому народився Бржеський Олексій

Федорович (1818-1868), поет

 

Народився в с. Березівка Олександрійського району. Його дід Йосип Григорович дослужився до прем’єр-майорського чину, потім був городничим міста Олександрії.

О. Ф. Бржеський у 17 років вступив у кірасирський принца Альберта Пруський полк. Невдовзі облишив військову службу, у 1840 одружився з красунею Олександрою Добровольською і жив у своїй Березівці життям вільного поета.

Приятель поета Афанасія Фета часів його перебування на військовій службі на території нашого краю. Познайомились вони влітку 1845, згодом листувалися. Поет часто гостював у Березівці, милувався ставком з лебедями, розкішним квітником. Фет з вдячністю говорив згодом, що це був у ті часи (1845-1853) «єдиний і свідомий цінитель його віршів».

Поезії самого Бржеського (автор близько 150 віршів) були видані окремою книгою через 30 років після смерті. Один з кращих віршів «Мы в жизни розными путями» присвятив Фету.

Бібліографія:

1.      Босько В. Історичний календар Кіровоградщини на 2013 рік. Люди. Події. Факти./В. Босько/.- Кіровоград: Центр.-Укр.вид.-во, 2013.-С. 76

  

 

23 квітня

 

110 років від дня народження  ЖарійОлександри Василівни(1908-1994),

педагога, краєзнавця, почесного громадянина міста Олександрії

 

 

Народилася 23 квітня 1908 р. в м. Червонограді Харківської обл. Закінчила педучилище, працювала на Полтавщині. Потім – Криворізький педінститут, який закінчила на «відмінно».

У 1934 р. одержала направлення в Олександрію – учителем історії середньої школи №1. Педагог за освітою і за покликанням, вона з 1935 по 1950 рр. була директором Олександрійського педагогічного училища, а потім ще тривалий час працювала на освітянський ниві, передавала свій невичерпний досвід молоді.

Уже на пенсії працювала в народному краєзнавчому музеї з дня його заснування, завідувала історичним залом музею, працювала заступником директора музею, внесла значний вклад у збірматеріалів з історії краю,

поширення знань з краєзнавства серед мешканців міста.

Померла 12 липня 1994 р.

З 2008 р. на приміщенні колишнього педучилища (наразі це жіноча гімназія-інтернат) встановлено меморіальну дошку на її честь.

За видатні заслуги у сфері народної освіти, виховання молоді в місті, великий вклад в організацію міського краєзнавчого музею у 1994 році рішенням міської ради О.В. Жарій  було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Олександрії».

Бібліографія:

1.      Груша  А. Пам’ятаємо/А. Груша  // Вільне слово .- 2008.- № 18.- С.2

2.      Жарій С. Стихи Л. В. Жарій //Вільне слово. - 2008.- №17.- С.2

3.      Жарій Н. След в истории Леси Жарий/Н. Жарій // Городской курьер.- 2008.- №2.- С.3

4.      Володина Т. След в истории Леси Жарий. Сила новогоднего пожелания/Т. Володина // Городской курьер.- 2007.-№51-52 (2008.- №1.- С.3)

5.      Пилипко А. Свято пам'яті Лесі Василівни Жарій/А. Пилипко// Вільне слово. -2003.- 30квітня.-С. 8

6.      Олександра Василівна Жарій // Вільне слово.- 1994.- 19 липня.

 

25 квітня

 

110 років від дня народження Зайцева Степана Івановича (1908-1975),

розвідника, генерал-майора

 

Народився 25 квітня 1908 року в  сел. Нова Прага  Олександрійського району Кіровоградської області.

З 1916 по 1920 роки навчався в земському училищі Нової Праги. У травні 1925року добровільно вступив у Червону Армію в 13-у окрему кадрову транспортну роту Українського військового округу, яка в той час розташовувалася у Новій Празі. У вересні 1925 року був звільнений, бо був неповнолітнім.

У 1926 році добровільно вступив і в 1929 році закінчив 5-ту Українську імені Будьонного кавалерійську школу містаКірова. Служив командиром взводу, політруком кулеметногоескадрону, командиром ескадрону, помічником начальника штабу полку розвідки 9-ї кавалерійської дивізії міста Ізяслава. У 1931 році закінчив Курси начальників озброєння полків. У 1933 році був призначений начальником 1-го відділення штабу 1-ї кавалерійської дивізії міста Проскурова.У 1936 році призначений помічником начальника відділення розвідвідділу Київського особливого військового округу.

Учасник Другої світової війни з 22 червня 1941 року по 5 лютого 1943 року. Мав важке поранення в праву руку при виконанні завдання в серпні 1942 року під Сталінградом.

З 17 по  27 вересня 1941 року в складі штабу Південно-Західного фронту перебував в оточенні в районі Пирятина. З оточення вийшов у складі озброєного загону в кількості 45 чоловік у військовій формі зі зброєю, будучи командиром даного загону. За успішний вихід бійців і командирів Червоної армії з оточення був нагороджений першим орденом бойового Червоного Прапора.

Потім служив начальником 2-го розвідвідділу штабу Південно-Західного, Сталінградського і Донського фронтів. З 1943 року проходив військову службу в Генеральному штабі РСЧА старшим помічником начальника відділу Управління військової розвідки, заступником начальника відділу Розвідуправління Генштабу РСЧА, начальником відділу Головного управління Генштабу РСЧА.

У післявоєнні роки проходив службу в Середній Азії, Китайській Народній Республіці, Німецькій Демократичній Республіці. У середині 1960-х років працював начальником Цивільної оборони Дарницького шовкового комбінату в місті Києві.

Помер 28 травня 1975 року. Похований у Києві на Лук'янівському військовому кладовищі.

Нагороджений орденом Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, двома орденами Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня,орденом Богдана Хмельницького 2-го ступеня, медалями «Партизанові Вітчизняної війни» 1-го ступеня, «За оборону Сталінграда», «За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», трьома медалями «Китайсько-радянська дружба».

Зайцеву Степану Івановичу присвячена експозиція в Центральному музеї Збройних сил України, де знаходяться його особисті речі і військова форма.

 

         Бібліографія:

1. Степан Іванович Зайцев [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/ .-Заголовок з екрану

 

 

Травень 

23 травня

 

80 років від дня народження Дивляша Володимира Миколайовича (1938), провідного конструктора Державного конструкторського бюро "Південне" імені М.К. Янгеля

 

Народився 23 травня 1938 року в с.Протопопівка Олександрійського району.  Закінчив Дніпропетровський університет (1960).

Відтоді працював в КБ «Південне» (Дніпропетровськ), від 1975 р.-був провідним конструктором. Брав участь у розробленні, проведенні льотних випробувань і здачі в експлуатацію бойових ракетних комплексів Р-16 (8К64), -36 (8К67), 8К69); космічних ракетних комплексів «Циклон-2», «Циклон-3»; розробленні та випробуваннях зльотно-посадкового ступеня для пілотування місячного корабля  космічної системи Н1-Л3; підготовці та проведенні стендових випробувань ракети-носія «Зеніт» і блока «А» для ракети-носія «Енергія». Здійснював технічне керівництво проведенням льотних випробувань космічних апаратів «Цілина-Д», «Метеор-2», «Метеор-3», «Мусон», «Стріла-3», «Океан-01», «Січ-1»; запусків автоматичних універсальних орбітальних станцій за програмою «Інтеркосмос» (1981-2001).Провідний конструктор Державного конструкторського бюро "Південне" імені М.К. Янгеля.

 

Бібліографія:

1. Паппо-Користін В.М. Дивляш Володимир Миколайович // Енциклопедія Сучасної України.-Т.7. - К.,2007.- с.570

 

 

Червень

14 червня

 

80  років від дня народження Янчукова Станіслава Миколайовича (1938),
журналіста, краєзнавця

 

Народився 14 червня 1938 року в с. Світлопіль Олександрійського району Кіровоградської області.

Закінчив філологічний факультет КДПІ ім. О.С.Пушкіна. Працював на виробництві, перебував на комсомольській та партійній роботі. У 1983 обраний секретарем обласної ради профспілок, у 1991 – заступником голови Федерації профспілок області.

У 1997- 1998 – начальник обласного управління в справах преси та інформації. Голова обласної виборчої комісії по виборах до місцевих рад у 1990, 1994, 1998, 2002. Включений у довідникову книгу «Профспілкові діячі України. 167 біографій» (Київ, 1997).

З 1998 – головний редактор Центрально-Українського видавництва. Здійснив редакційнупідготовку понад 100 історико-краєзнавчих та художніх видань місцевих авторів.

Автор книг: „Весна і 40 тисяч посмішок” (2003), „На чолі місцевого самоврядування” (2004), „З іменем Ястребова” (2005) тощо.

Лауреатобласної краєзнавчої премії ім. В. М. Ястребова (2005).Почеснийкраєзнавець України (2010).

 

Бібліографія:

1.      Вітаємо! // Народне слово. - 2008. - 14 червня. - С. 2 .- (Колектив газети "Народне слово" вітає головного редактора Центрально-Українського видавництва С.Янчукова з 70-річчям)

2.      Корнієць В. Божий поцілунок [Текст] / В. Корнієць // Народне слово. - 2013. - 13 червня. - С. 13 : фото

3.      М'ятович В.  Станіслав Янчуков: Я боюся, що так і не дочекаюся української України / В. М'ятович // Народне слово. - 2009. - 14 травня. - С. 1, 10

 

16 червня

50 років від дня народження Савченко Лариси Миколаївни (1968),

директора Олександрійського Політехнічного коледжу

 

Народилася 16 червня 1968 року. У 1990 році закінчила Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту за спеціальністю «Прикладна математика» та отримала кваліфікацію інженера-математика.

Після закінчення інституту працювала інженером-програмістом на заводі НВО «Етал». З 1992 року працювала в Олександрійському індустріальному технікумі викладачем спецдисциплін. З 1994 – завідуючою відділення «Програмування для електронно-обчислювальної техніки і автоматизованих систем». 2005-2006 рр. -  заступник директора з навчальної роботи.

З 2 листопада 2006 року Лариса Миколаївна очолює  Олександрійський Політехнічний коледж.

У 1998 році нагороджена Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України. В 2004 році нагороджена знаком «Відмінник освіти України», у 2014 році нагороджена Міністерством освіти і науки України нагрудним знаком «Василь Сухомлинський».

З нагоди 25-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України указом Президента України Ларисі Савченко 1 грудня 2016 року було присвоєно почесне звання “Заслужений працівник освіти України”.

 

Бібліографія:

1.      В політехнічному коледжі обрали нового директора [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://golosgromadu.info/v-politehnichnomu-koledzhi-obraly-novogo-dyrektora/.-Заголовок з екрану

 

 

Серпень

17 серпня

50 років тому відбулися перші змаганняна трасі «Вербова Лоза» (1968)

 

Спортивна авто-мото траса «Вербова Лоза» призначена для проведення тренувань та змагань з мотокросу, автокросу та гонок на виживання. Вона знаходиться в Південно-Західній частині міста Олександрії, на відстані 3,8 кілометра від автошляху М 04 Знам'янка-Луганськ-Ізварине-Волгоград у бік Нової Праги і Аджамки. Це одна з найстаріших трас не тільки України, але і в Європі, що діє і досі.

Свою назву траса запозичила у населеного пункту Вербова Лоза (таким він був до адміністративно-територіальної реорганізації 1971 року). Місце під спортивну трасу на пагорбах цього населеного пункту вибрав родоначальник мотоспорту в місті Олександрії та Кіровоградській області Анатолій Мефодійович Лагутін, який відкрив у 1954 році першу в Олександрії та Кіровоградській області секцію мотоспорту.

Перше тренування на цій трасі відбулося навесні 1968 року. На перше пробне тренування поїхали тренер Анатолій Мефодійович Лагутін, ще один тренер і одночасно найсильніший гонщик України того часу майстер спорту СРСР Володимир Іванович Купрієнко, Віталій Грабовець, Віктор Шарковський, В'ячеслав Чебишев та Володимир Грузин. У наступних тренуваннях брали участь гонщики: Юрій Зіменков, Микола Осіченко, Едуард Олександров.

Перші змагання на ній пройшли 17-18 серпня 1968 року. Це був республіканський мотокрос, присвячений пам'яті С. М. Кірова.

Найбільший вклад у розбудову Спортивної авто-мото траси «Вербова Лоза» внесли олександрійці Чебишев В'ячеслав Олексійович - майстер спорту СРСР з автоспорту, Борщ Сергій Іванович - майстер спорту СРСР з мотоспорту, Скічко Дмитро Олексійович та Крисько Володимир Федорович - кандидати у майстри спорту з мотоспорту.

Трасою «Вербова Лоза» опікуються Спортивний клуб «Європа-крос» (президент Юрій Гугленко) та мотоклуб «Олександрія» (засновник Володимир Федорович Крисько).

Перші гонки на виживання в Олександрії на «Вербовій Лозі» Спортивний клуб «Європа-крос» провів 9 вересня 2001 року до Дня фізичної культури і спорту України.

Гонки на виживання, що відбулися 26 серпня 2007 року та були присвячені 15-річчю Спортивного клубу «Європа-крос», пройшли у присутності близько 20 тисяч глядачів, що є абсолютним рекордом відвідування таких змагань та рекордом відвідуваності траси «Вербова Лоза».

У 2008 році Спортивна авто-мото траса «Вербова Лоза» відзначила своє 40-річчя. До цієї дати Спортивний клуб «Європа-крос» 31 серпня 2008 року провів на ній гонки на виживання, за участю 19 гонщиків. Вперше в історії гонок на виживання у цих змаганнях була застосована електронна система старту з п'ятьма червоними сигнальними ліхтарями від світлофору, яку для Спортивного клубу «Європа-крос» виготовив фахівець з електроніки Віктор Тітов з підприємства «Світло-Центр» (Олександрія).

Влітку 2014 року Володимир Федорович Крисько та відомий в Олександрії бізнесмен та автогонщик Сергій Анатолійович Вялих — кандидат у майстри спорту з автоспорту власним коштом зробили реконструкцію автомобільної частини траси «Вербова Лоза». Траса для автокросу (у тому числі для гонок на виживання) стала значно ширше та дещо змінилася її конфігурація. Це дало змогу отримати дозвіл Автомобільної федерації України (ФАУ) на проведення на цій трасі офіційних змагань з класичного автокросу під егідою цієї впливової організації. І такі змагання провели 18-19 жовтня 2014 року. Це був заключний 4-й етап чемпіонату України з автомобільного кросу на легкових автомобілях та на спортивно-кросових автомобілях (СКА) баггі. Такого ж плану змагання були проведені у 2017 році – це був V етап Чемпіонату України з автомобільного кросу (26-27 серпня 2017 р.)

 

Бібліографія:

1.    Вербова Лоза (траса) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%9B%D0%BE%D0%B7%D0%B0_(%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0). – Дата перегляду: 18.08.2017

2.    Чебышев В.Гонки на выживание – это круто!//Олександрійський тиждень. – 2008. - 4 вересня

3.    Чебышев В.Трассе Вербовая Лоза - 45 лет! Мотокросс. История [Электронный ресурс] .-Режим доступа:  http://www.proza.ru/2013/12/18/566. – Дата просмотра: 18.08.2017

4.    Чебышев В.Мотоспорту Александрии – 60 лет! [Электронный ресурс] .-Режим доступа: http://old.kirovograd.net/sport_ease/2014/9/3/motosportu_aleksandrii__60_let_otryvok_iz_knigi.htm.  – Дата просмотра: 18.08.2017

 

24серпня

 

120 років від дня народження Горського Олександра  Валентиновича(1898–1983),

одного із організаторів українського кіновиробництва

 

 

Олександр Горський з дружиною, донькою

 тавнуком Олексієм.Одеса, 1960 р.

 

Народився 24 серпня 1898 р. в місті Олександрії. Закінчив Ленінградський інститут кіноінженерів (1937).

Під час воєних дій  1918-1920 рр. був асистентом режисерів українських театрів у Вінниці та Житомирі. Був директором Ялтинської (1930-1931), Ленінградської (1933-1941), Київської (1943-1953) та Одеської (1953-1961) кіностудій, директором студії кіноактора Київської кіностудії ім. О.П.Довженка (1963-1973).

Засновнику 1922 р. спільнозЮріємФілянськимтаЛеонідомЧерновимвОлександріїтеатру – українськехудожнєоб’єднання «Махудрам» (Майстерняхудожньоїдрами).

Сприяв творчому становленню І. Миколайчука, Р. Недашківської, К. Степанкова,              Б. Брондукова, А. Лефтій. Батько легендарної української художниці-дисидентки Алли Горської (1929-1970).

Помер 26 травня 1983р. у Києві,похований на Берковецьому кладовищі поряд зі своєю донькою.

 

Бібліографія:

1.      Босько В. Історичний календар Кіровоградщини на 2008 рік. Люди. Події. Факти/В. Босько. - Кіровоград, 2007.- С. 119

2.      КислягинаЛ.Г. А.Д. Горский – ученый и педагог/Л.Г. Кислягина // Отечественная история.- 1992.- №2.- С. 107

3.      З оповідей Олександра Горського // Кіно-Театр.-2001.-№4

4.      Зарецький О.В. Горський Олександр Валентинович // Енциклопедія Сучасної України.-Т.6.-К.,2006.-с.311

5.      О.В.Горський (Некролог) // На екранах України. -1983.-4 червня

 

Вересень

4 вересня

 

100 років від дня народження  Бєлолапоткова Дмитра Олексійовича

(1918 - 1987), Героя Соціалістичної праці

 

Новатор гірничої справи, Герой Соціалістичної Праці.

Народився 4 вересня 1918 р. в селі Коровка Сапожковського району Рязанської області в сім’ї селянина. Після школи 15-літнім юнаком розпочав свою трудову діяльність. Через 3 роки став курсантом фельдшерсько-акушерської школи. По її закінченні працював у Держсанінспекції. У 1938 р. став комсомольцем. З цього часу поєднує своє життя зі службою в Червоній Армії. З початком Великої Вітчизняної війни Д. О.Білолапотков йде на фронт. Він захищав Ленінград, звільняв Прибалтику. За свої подвиги нагороджений орденами Вітчизняної війни I-го та II-го ступенів, Червоної Зірки, медалями.

Після війни працював головою сільської Ради на Олександрійщині, потім - телефоністом у відділенні зв’язку. У 1949 р. Д. О. Білолапотков іде працювати на виробництво. Спершу був слюсарем, а потім машиністом екскаватора будуправління N 1 тресту “Семеніввуглебуд”. З 1953 р. по 1974 р. Д. О. Білолапотков працював машиністом екскаватора на розрізі “Верболозівський”.

За високі виробничі успіхи його нагородили орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, медалями.

У 1971 р. Д.О.Білолапоткову було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. З 1974 р. на пенсії.

Помер 11 лютого 1987 року.

 

Бібліографія:

1.      Бєлявін Ф.К. Олександрія / Ф.К. Бєлявін, А.С. Пом’ятунов // Історія міст і сіл УРСР: В 26-ти т.: Кіровоградська область.- К.,1972. - С.613-614.

2.      Дмитро Олексійович Бєлолапотков: Некролог // Ленінський прапор.- 1987.- 11 лютого.- С.4.

3.      Кузик Борис. Кіровоградщина : історія та сучасність центру України: В 2 т./ Б. Кузик, В. Білошапка.- Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005.- Т.2.- С. 204.

4.      Фото Героя Соціалістичної праці машиніста екскаватора Д.О. Бєлолапоткова // Ленінський прапор.- 1972.- 9 лютого.- С.3.

 

 

9 вересня

60 років від дня народженняПлужникова Ігоря Олександровича(1958-2005),

політика, економіста, кандидата економічних наук

 

Народився 9 вересня 1958 р. в місті Олександрії Кіровоградської обл.

Трудову біографію розпочав у 1975 р. на посаді лаборанта військової кафедри Чернівецького державного університету. У бізнесі - з середини 1980-х рр., коли радянська влада дозволила кооперативну діяльність. У 1987—1988 рр. — голова художньо-виробничого кооперативу «АРС» міста Чернівці, у 1988—1993 рр. — генеральний директор міжгалузевого виробничо-кооперативного об'єднання «Буковина». З 1994 р. — голова Фонду ділового співробітництва «Україна», з 1996 р. — президент Асоціації економічного співробітництва та розвитку «Діловий світ».

Входив до Ради Національного банку України, був головою, потім першим заступником голови Наглядової ради «Ощадбанку» .

За ініціативою Плужнікова у 1996 р. була створена «Українська незалежна ТВ-корпорація»  більше відома як телеканал "Інтер". У 1998 р. обраний народним депутатом за партійним списком, увійшов до парламентського Комітету з питань бюджету.У 2002р. переобраний до Верховної Ради, працював у Комітеті усправах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.

Помер внаслідок важкої хвороби в німецькій клініці 22 червня 2005 року.

 

Бібліографія:

1.      Плужников Ігор Олександрович [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.uk.wikipedia.org/  .- Загол.з екрану

 

15 вересня

110 років тому народився Очеретько Іван Данилович (1908-1989),

військовий діяч

 

Народився у с. Попельнасте Олександрійського району.

На фронт призваний 25.06.1941р. з посади заступника голови колгоспу Олександрійського району. Воював на Воронезькому фронті. Його рота першою в полку вийшла до Дніпра і сягнула правого його берега. Відбивши дві контратаки, вони забезпечили переправу всьому батальйону. Потім ще два дні відбивали шалені атаки ворога, Іван Данилович особисто знищив 150 гітлерівців.

Герой Радянського Союзу (1943).

Після війни головував у колгоспах Олександрійського району, очолював шляховий відділ райвиконкому.

Помер 1 лютого 1989 року.

 

Бібліографія:

1. Босько В. Історичний календар Кіровоградщини на 2013 рік. Люди. Події. Факти / В.Босько.- Кіровоград: Центр.- Укр.вид.-во, 2012.-С.163.
2. Чабаненко В. В. «Прославлені у віках: Нариси про Героїв Радянського Союзу — уродженців Кіровоградської області». — Дніпропетровськ: Промінь, 1983, стор. 243–245.

  

 

22 вересня

70 років від дня народження ПанасюкаМиколи Івановича(1948),графіка

        

Народився 22 вересня 1948 р. в селі Олексіївка Олександрійського району Кіровоградської області (нині село знято з обліку).

Навчався в середній школі в сусідньому селі Добронадіївка. У 1964 році, закінчивши дев’ятий клас, Микола вступив до технічного училища в Олександрії. Закінчивши його з відзнакою, здобув фах тесляра. За направленням поїхав на роботу доДніпропетровська.

У 1968 році, повернувшись в Олександрію, Микола Панасюк освоїв ще одну професію — пожежного. У 1970-1974 роках навчався в Одеському художньому училищі. Закінчивши навчання, за направленням поїхав на Закарпаття. Там працював учителем малювання та креслення в двох школах у селищі міського типу ДубовеТячівського району. У 1976 році Панасюк, відпрацювавши два роки на Закарпатті, переїхав на Поділля. Закінчив факультет станкової графіки Харківського художньо-промислового інституту (1981—1986). Восени 2000 року переїхав у Кам'янець-Подільський.

Чудові картини М.Панасюка побували на виставках у Чебоксарах, Санкт-Петербурзі, Москві, Томську, США, Канаді, Норвегії, в Олександрійському краєзнавчому музеї.

Основні твори: “Диво Всесвіту” (1999), “Грицю, Грицю, до роботи…” (1999), “Через дорогу там дівча живее…” (2000), “Мудрість природи” (2000).

Член Національної спілки художників України з 1993 року.

 

Бібліографія:

1.      Гаврилова Наталія. Горджусь, що я вже кам'янчанин // Кам'янець-Подільський вісник. — 2005. — 30 вересня. — С. 5.

2.      Дорошенко Тетяна. Грані таланту // Сім днів. — 2006. — 29 червня. — С. 2.

3.      Дорошенко Тетяна. Микола Панасюк: Мед творчості готую // Сім днів. — 2005. — 22 вересня. — С. 3.

4.      Новіцька Олена. Фарбами малюємо життя // Ділове місто. Тиждень. — 2006. — 29 червня. — С. 9.

5.      Панасюк Микола Іванович [Електронний ресурс] . – Режим доступу:   http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%8E%D0%BA_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_(%D1%85%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D0%B8%D0%BA). – Назва з екрану

6.      Скала М. Майстер графіки: Творчі портрети // Подільський кур'єр. — 2003. — 3 квітня. — С. 15.

7.      Творчість М.І.Панасюка [Електронний ресурс] . – Режим доступу:    http://selvis.alnet.com.ua/panas/index.html . – Назва з екрану

8.      Федорчук Юрій. Співучі картини: Палітра [Космічно-фантастичні мініатюри Миколи Панасюка] // Українська культура. — 2000. — № 5—6. — С. 22.

 

 

 

50 років від дня заснування дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №23

Олександрійської міської ради

 

 

 

Восени 1967 року в центрі селища Пантаївка розпочалося будівництво нової дошкільної установи на 140 місць. Засновником будівництва дошкільного закладу був розріз "Бандурівський" ДХК "Олександріявугілля". 1 вересня 1968 року дошкільний заклад "Орлятко" було відкрито та укомплектовано 6 груп: 4 дошкільні групи та 2 ясельні групи. 

У 2001 році комунальний дошкільний заклад № 23 "Орлятко" передано в комунальну власність Олександрійській міській раді (рішення виконавчого комітету від 18 січня 2001 року № 52, рішення тридцять другої сесії Олександрійської міської ради від 06 лютого 2001 року № 467).

У 2004 році затверджено Статут дошкільного навчального закладу (ясел-садка) № 23 (рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 25 березня 2004 року № 200).

У 2004 році комунальний дошкільний заклад № 23 "Орлятко" перереєстровано в дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 23 (розпорядження Олександрійського міського голови від 14 квітня 2004 року № п - 61 - р).

 

Бібліографія:

1.      Історія закладу [Електронний ресурс] . – Режим доступу:http://oleksandria-dnz23.klasna.com/uk/site/kindergarten-history.html. – Назва з екрану. – Дата перегляду: 18.08.2017

 

 

Жовтень

3 жовтня

 

100 років від дня народження Плотніра Федора Миколайовича(1918-2011),

краєзнавця

 

Народився 3 жовтня 1918 р. в смт. Нова Прага Олександрійського р-ну. Закінчив Тульське військове училище.

Війна застала лейтенанта Плотніра в Білорусії, де молодого командира взводу під час захисту столиці було поранено і непритомного взято в полон. Дивом залишився живим після концтаборів. Пройшов фільтрацію в Уфі і практично інвалідом повернувся в Нову Прагу. Мав бойові нагороди: медаль «За відвагу», «За взяття Берліна» тощо. Кавалер ордена Богдана Хмельницького.

Подвижник-краєзнавець.  Серед досліджень Плотніра особливе місце посідають його праці про історію та видатних людей рідної Нової Праги: "Новопразький літопис"(2002), "Наші земляки"(2004), "Петриківські бувальщини" (2000). Захопленням всього життя Федора Миколайовича є доля видатного земляка О.З.Попільницького (1850—1929), історика, економіста, великого бібліофіла та дослідника матеріалів селянської реформи 1861 року.

Домігся упорядкування пам’ятного знака на честьвійськових маневрів 1888 р. під Новою Прагою (архітектор О. Бернардацці).

Серед краєзнавчих досліджень Федора Миколайовича Плотніра – встановлення місцезнаходження села Припутнів, де проживав і помер козак Харківського полку, філософ, поет, автор пісні «Їхав козак за Дунай» - Семен Климовський. За отримані від ФРН „остарбайтерські”грошіперевидав та розповсюдив серед бібліотек області книгуГ. Нудьги „Козак.Філософ. Поет”.

Багато матеріалів Федір Миколайович знайшов та впорядкував про іншого земляка — художника Григорія Честахівського, друга Тараса Шевченка. Справою рук Федора Миколайовича стало знайдення «Бабиного Яру» Нової Праги, де в роки Другої світової війни окупанти розстрілювали євреїв. За його ініціативи та його коштом там встановлений пам’ятний знак загиблим землякам.

 Віднайшов Федір Миколайович хутір Секретарівка – економію батьків славетного вченого Дмитра Чижевського на березі маленької річки Мурзинки.

Зібрав колекціюекслібрісів шевченківської тематики. Лауреат обласної краєзнавчої преміїім. В.М.Ястребова.

 Помер 23 вересня 2011 р.

 

Бібліографія:

1.      Александрова С. Музей под открытым небом [Электронный ресурс].- Режим доступа: http://www.uc.kr.ua/fresh/1214/ .- Загл. с экрана.

2.      БоськоВ. М.ВидатніпостатіСтеповоїЕллади.Ч.1- . Кіровоград, 2004. – с.232

3.      Босько Володимир. Історичний календар Кіровоградщини на 2013 рік. Люди. Події. Факти.-Кіровоград, 2012.- С. 181

4.      Босько В. Новопразькі бувальщини від Федора Плотніра [Текст] / В.Босько // Народне слово. - 2000. - 19 грудня. - С. 4

5.      Васильева Л.  Любов до книги озивається в нащадках [Текст] / Л. Васильева // Сільський вісник. - 2005. - 18 січня . - С. 1 

6.      Вшанували краєзнавця // Сільський вісник. - 2005. - 24 травня. - С. 1

7.      Голуб О. Жива легенда / О. Голуб // Сільський вісник. - 2008. - 12 квітня. - С. 1

8.      Гудзик К. Славіст із Олександрії / К. Гудзик // Сільський вісник. - 2006. - 7 жовтня. - С. 3

9.      Жахалова Н. Відкритий лист Ф.М.Плотніру / Н. Жахалова // Сільський вісник. - 2006. - 7 січня. - С. 3

10.  Здір Л. Надійна підтримка краєзнавцям / Л. Здір // Народне слово. - 2006. - 26 січня. - С. 2

11.  Козак Плотнір і в 90 на коні // Народне слово. - 2008. - 7 жовтня. - С. 1

12.  Корінь Антоніна Став меценатом... пенсіонер [Текст] : внесок Ф. Плотніра на розвиток обласної бібліотеки / Антоніна Корінь // Народне слово. - 2002. - 7 березня. - С. 3 

13.  Кохан  А. Нескорений [Текст] / Кохан А. // Сільський вісник. - 2005. - 28 травня. - С. 2 

14.  Кохан А. "Наші земляки" / А. Кохан // Народне слово. - 2004. - 29 липня. - С. 3

15.  Кохан А. Його зброя — літопис рідного краю / А. Кохан // День. - 2008. - 4 жовтня

16.  Кохан А. Краєзнавець з Нової Праги / А. Кохан // Олександрійські відомості. - 2001. - 31 травня. - С. 2

17.  Кохан А. Нескорений / А. Кохан // Сільський вісник. - 2005. - 28 травня. - С. 2

18.  Кохан А. Осінь патріарха / А. Кохан // Сільський вісник. - 2005. - 1 жовтня. - С. 7

19.  Кохан А. Осінь патріарха краєзнавства: Ф.Плотніру - 87 / Кохан А. // Олександрійські відомості. - 2005. - 29 вересня. - С. 3

20.  Кохан А. Слово про справжню людину / А. Кохан // Народне слово. - 2008. - 4 жовтня. - С. 2

21.  Кохан А. Краєзнавець з Нової Праги [Текст] / Кохан А. // Олександрійські відомості. - 2001. - 31 травня. - С. 2 

22.  Кохан А. Осінь патріарха [Текст] / Кохан А. // Сільський вісник. - 2005. - 1 жовтня. - С. 7 

23.  Кохан А.Его оружие – летопись родного края  // Городской курьер.-2008.-№ 41 (9 октября).-с.11

24.  Краєзнавець з Нової Праги// в кн. Біланюк Ю.Ф. Сіяти вічне. –С.78-82

25.  Макей, Л. Краєзнавець, просвітник, душевна людина [Текст] / Л. Макей // Народне слово. - 2011. - 29 вересня. - С. 16 : фото.кол. 

26.  МалиновськийВ. Хранитель історії [Текст] / В.Малиновський // Народне слово. - 2001. - 12 червня. - С. 2 

27.  Місцевий краєзнавець - бібліотеці [Текст] // Народне слово. - 2003. - 22 квітня. - С. 1

28.  Московченко  Л.  Сонячні відвідини [Текст] : наші земляки / Л. Московченко // Вільне слово. - 2005. - 12 жовтня. - С. 7 

29.  Настояща Л. Любити й знати рідний край / Л. Настояща // Освітянське слово. - 2010. - липень-серпень. - С. 11

30.  Нужна Н. Всесвіт Федора Плотніра [Текст] / Н. Нужна // Сільське життя плюс. - 2005. - 3 листопада. - С. 1-2 

31.  "Олександрійщина - моя любов, олександрійці - моя віра" // Народна газета. - 2006. - 27 січня. - С. 2

32.  Орлова Оксана. Театр пісні "Славія" у Новій Празі! / Оксана Орлова // Олександрійські Відомості. - 2009. - 10 вересня. - С. 5: фото

33.  Островський В.  Білі (?!) плями на червоному тлі : Забуттю не підлягає / Островський В. // Вільне слово. - 2003. - 5 ,12 листопада. - С. 3 

34.  Панченко В. Плутарх з Нової Праги: Неопалима купина Федора Плотніра / В. Панченко // День. - 2003. - 8 листопада. - С. 5

35.  Панченко В.Плутарх из Новой Праги // День.- 2009.-21 сентября .-Режим доступа: http://www.day.kiev.ua/39353/  .- Загл. с экрана.

36.  Плотнір Ф. У книжковому дивосвіті / Ф. Плотнір // Сільський вісник. - 2005. - 3 грудня. - С. 3 Федір Плотнір: "Дід сказав, що Ядловський помер у голодовку" // Сільське життя плюс. - 2007. - 17 травня. - С. 2

37.  Повелько К. Мова - душа і метрика народу: 9 листопада - День української писемності / К. Повелько // Сільський вісник. - 2006. - 4 листопада. - С. 1

38.  Про життя і діяльність Александрова С. Музей под открытым небом: Александрийский район / С. Александрова // Украина-центр. - 2005. - 4 ноября. - С. 8

39.  Світла пам'ять [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://library.kr.ua/novini/plotnir_end.html . - Назва з екрану

40.  Слово про справжню людину [Текст] // Сільський вісник. - 2008. - 4 жовтня. - С. 1

41.  Спогади свідків Голодомору 1932-1933 року в Україні // Сільський вісник. - 2008. - 9 серпня. - С. 3

42.  Сторчова О. Збудуємо пам'яті негаснучий собор / О. Сторчова // Сільський вісник. - 2010. - 4 грудня. - С. 3: фото

43.  Сторчова О. Неспокійної вдачі людина [Текст] : легендарна особистість / О. Сторчова // Сільський вісник. - 2005. - 8 жовтня. - С. 3 

44.  Хаврусь В.  Літописець українського Дикого Поля [Текст] : федір Плотнір : " Якщо буде жити село, то житиме й Україна " / В. Хаврусь // День. - 2005. - 10 червня. - С. 20 

45.  Цибульський М. Жива історія рідного краю / М.Цибульський // Кіровоградська правда. - 2000. - 16 березня. - С. 4

46.  Юрченко В. Хранитель історії// Сільський вісник. – 2000. – 20 грудня

47.  Юрченко, В. Наша жива легенда [Текст] / В. Юрченко // Сільський вісник. - 2003. - 3 червня. - С. 3 

 

 

 

30 жовтня

 

80 років від дня народженняЛогачевської СвітланиПанасівни (1938),

педагога

 

Народилася в с. Червона Кам’янка Олександрійського району. У 1957 закінчила Олександрійський педагогічний технікум, у 1969 – факультет педагогіки і методики початкового навчання КДПІ ім. О.С.Пушкіна.

З 1968 працювала у Балахівській школі-інтернаті Петрівського району, після її закриття – учителем початкових класів Балахівської восьмирічної школи. З 1963 – керівник школи передового досвіду. Розробила програму авторських курсів з проблеми „Диференційований підхід до навчальної діяльності молодших школярів в умовах масової школи”. Автор книг та навчальних посібників „Дійти до кожного учня” (1990), „Диференціація у звичайному класі” (1998), „Мій помічник з математики” (1999), „Вчись розв’язувати задачі” (2000).

Заслужений учитель України (1976), кандидат педагогічних наук, доцент, лауреат обласної та районної премій ім. В.Сухомлинського. Впродовж 50 років творчої діяльності провела більше 250 семінарів та авторських курсів у всіх куточках України, надрукувала понад 100 статей з досвіду роботи. З 450 учнів Світлани Панасівни 25% стали вчителями.

Нагороджена Орденом «Знак пошани», відзнакою Президента України, орденом «За заслуги» III ступеня, медаллю «За трудову доблесть», медаллю «Ушинського», Грамотою Президії Верховної Ради України.

 

Бібліографія:

1.      Босько Володимир. Історичний календар Кіровоградщини на 2013 рік. Люди. Події. Факти.-Кіровоград, 2012.- С. 189

2.      Босько В. Визначні постаті Степової Еллади.ч.1 - Кіровоград,2004.- с.168

3.      Вот кого надо уважать! [Електронный ресурс] . - Режим доступа: http://myalexandriya.blogspot.com/2013/10/vot-kogo-uvazhat-nado.html?spref=fb. – Заглавие с экрана

4.      Гордість школи[Електронний ресурс].- Режим доступу:http://osvita.petrovo.net/?p=59. – Назва з екрану

 

Листопад 

16 листопада

 

100 років від дня народження НосенкоНадії Сергіївни (1918 – 2010),

художниці, скульптора

 

            Народилася в Олександрії у 1918 році в родині телеграфіста. Ще в дитячі роки ліпила різні фігурки з глини під керівництвом своєї першої вчительки Анастасії Іванівни Бучинської.

Коли їй виповнилося 10 років, батьки переїхали в місто Дніпродзержинськ.Після закінчення школи вступила до Дніпропетровського художнього училища. Її вчителями були художники Н.С. Погрібняк та О.П.Жирадков.

            У 1946 році розпочалася творча діяльність художниці. Першою роботою Надії Сергіївни, створеною спільно з І.Носенком, був барельєф для побудованого в 1952 році Запорізького українського музично-драматичного театру імені М.Щорса (зараз  імені В.Магара). Більшість робіт подружжя Носенки створили разом.

            У Дніпрорудному вони виготовили скульптурну групу «Слава праці», яка переконливо демонструє можливості митців у галузі монументальної скульптури.

            Надія Носенко виліпила також ряд жіночих портретів, в яких виявляється правдивість і природність образів. Так у 1961 році до 100-річчя з дня смерті Т.Г.Шевченка Носенко створила скульптурний портрет кріпачки «У наймах коси побіліють». Скульптурний портрет «Герой Соціалістичної Праці М.І.Сардак» (1963 р.), виконаний художницею на дереві.

Наша землячка – автор меморіального комплексу загиблим воїнам у селі Михайлівці Запорізької області, виконаного з граніту і кованої міді. Надія Сергіївна створила бронзовий пам’ятник морякам-десантникам у місті Бердянську.

 Н.С.Носенко - учасниця обласних і республіканських художніх виставок. Член Спілки художників СРСР з 1967 року.

 

Бібліографія:

1.      Босько Володимир. Історичний календар Кіровоградщини на 2013 рік. Люди. Події. Факти.-Кіровоград, 2012.- С. 206

2.      Сандул В. Засобами скульптури / В. Сандул // Ленінський прапор.- 1976.- 2 жовтня.- С.4.

 

 

Грудень 

6 грудня

75 років з дня визволення Олександріївід фашистських загарбників

 

Давно відгриміли останні залпи Другої світової війни. Далеко залишилися фронтові дороги. Час стирає з лиця землі її пекучі рани - позаростали травою траншеї, на місцях боїв квітнуть сади. Вже правнуки героїв оберігають спокій країни, приходять до обелісків, щоб вклонитися героям, які захистили рідну землю від фашизму. Та час безсилий перед пам'яттю...

Багато лиха за свій вік від всіляких чужинців зазнала наша багатостраждальна Олександрійська земля, але фашистська навала перевершила всіх.

З 6 серпня 1941 р. по 6 грудня 1943 р. за «господарювання» фа­шистських вандалів були скоєні нечувані злочини і насильства проти мирних жителів міста.  За час окупації нацистами було знищено майже всю єврейську громаду міста (більше 2,5 тисяч осіб), розстріляно 320 мирних жителів і більше 5,5 тис. військовополонених.

 Як свідчить «Акт розслідування фашистських злодіянь у м. Олександрія» від 6 березня 1944 р.: «Спалили театр, зірвали кіноте­атр, палац піонерів, педагогічну школу, водогін, зруйнували дитя­чі ясла, зірвали електростанцію, брикетну фабрику, зруйнували та затопили шахту № 2, зірвали олійню, вивели з ладу всі учбові заклади міста та пограбували їх майно, будинок поліклініки вивели з ладу, зруйнували за­лізничну станцію та заводські шляхи».

У 1941 році мирну працю жителів м. Олександрії перервав віролом­ний напад військ фашистської Німеччини. З перших днів війни до лав народного ополчення, записа­лось 4388 чоловік, з них - 1090 жінок. 6 серпня 1941 року Олександрія була повністю окупована гітлерівськими військами. На боротьбу проти лютого ворога піднялися відважні олександрійці.

У 1943 році війська 5-ї гвардійської армії генерал-лейтенанта О.С. Жадова і генерал-полковника П.А.Ротмістрова форсували Славутич і, за­кріпившись в районі сіл Дереївка - Куцеволівка, приготувалися до наступу на Олександрію.  Основні сили армій були зосереджені на рубежі Куціволівка - Калужино, які в середині жовтня перейшли в наступ у напрямку сіл Пепальнасте, Червона Кам'янка. 21 жовтня 110-та гвардійська стрілецька дивізія в тяжких боях досягла рубежу Чечеліївка - Петрово і закріпилась на річці Інгулець.

У першій половині листопада армійська розвідка донесла, що ворог на підступах до міста Олексан­дрії, на захід від села Куколівки, спішно створює сильний укріпле­ний район, що розташовувався між курганом 166,5. Тут же був створений штурмовий загін із комсомольців. 18 листопада фашисти кинули на штурм кургана чотири «Тигри», декілька бронетранспор­терів і ще майже батальйон піхоти. Зав'язався жорстокий бій. Курган 166,5 і висоту 173 заволокло димом. Вже 21 листопада ворог не витримав наступу наших баталь­йонів і почав відступати.

Щоб відвести загрозу прориву на Олександрію і Знам'янку, вороже командування вживало термінові заходи. З'явилася 11-та танкова дивізія та інші частини, почалися нові жорстокі бої, учас­никами яких здебільшого були танки і літаки. Скільки мужності і справжнього патріотизму проявили наші воїни на підступах до міста Олександрії.  Наші танки просувалися зигзагами, короткими ривками, зупинялись, стріляли і знову йшли вперед.

28 листопада воїни на чолі з генералом О.С.Жуковим перейшли у рішучий наступ і завдали нищівного контрудару фашистам в напрямку села Бандурівки. Довкола горіли десятки танків, з диким виттям падали палаючі ворожі літаки, стогнала артилерія. Здавалося, в район Бандурівки перемістилося справжнє пекло.

Вороже командування зрозумі­ло, що прорахувалося, і негайно перекинуло сюди свої танкові, ар­тилерійські і авіаційні з'єднання. Розгорнулися ще більш запеклі бої: могутній удар артилерії, навальна атака піхоти і танків, у ході яких нашим дивізіям лише в нічному бою вдалося прорвати міцні укріплення ворога. Від тяжкого удару противник відступав на захід. А в цей час зі сходу до Олександрії підійшов 34 стрілецький полк 13-ї гвардій­ської дивізії, а з північного сходу - артилерійський полк 9-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії. Почали обстрілювати залізничну станцію. Наші гвардійські частини виявили високу стійкість, органі­зованість і хоробро йшли в бій. Ворог люто огризався і кидався в контратаки.

4 грудня 1943 року з'явилися нові, більш напружені бої безпо­середньо за Олександрію. Місто штурмували танкісти 18-го танкового корпусу та полки 110-ї, 13-ї гвардійських і 214-ї стрілецької дивізій при підтримці 111 -ї стрі­лецької, 8-ї та 9-ї гвардійських повітряно - десантних дивізій та інші частини. Фашисти відби­валися із шаленою люттю. Весь наступний день у місті гриміла канонада.

 Олександрія була взята радянськими військами 6 грудня 1943 р. Першими сюди увірвалися прославлені Т-34 з 116-ї танкової бригади під командуванням полковника Є. Юревича. Один з цих танків і нині стоїть на постаменті на площі Визволення.

 Наказом Головнокомандувача одинадцять частин, які особливо відзначилися в боях за визволення нашого міста, найменовано „Олександрійські”, а саме:

110-а гвардійська стрілецька дивізія полковника Огородова;

111-а стрілецька дивізія полковника Бушина;

214-а Кременчуцька стрілецька дивізія полковника Жукова;

8-й механізований корпус генерал-майора Хасина;

116-а танкова бригада полковника Юревича;

91-а гаубична артилерійська бригада полковника Сонина;

11-а винищувальна протитанкова артилерійська бригада полковника Степащенка.

444-й винищувальний протитанковий артилерійський полк майора Затульського.

308-й гвардійський Кременчуцький мінометний полк полковника Гольдина.

14-а інженерно-саперна бригада полковника Коваленка.

294-а Полтавська авіаційна дивізія полковникаТараненка.

Про це нагадує стела на площі Визволення, що біля 6-ї школи.

 Так завершилась окупація, що тривала довгих 28 місяців. Бої продовжувалися, а на землі Олаксандрійщини запанував спокій.

Дорогою ціною дісталася нам перемога над фашистами.

Навічно в пам'яті народній зали­шиться День визволення м. Олек­сандрії від фашистських загарбників - 6 грудня 1943 року. Вдячна пам'ять поколінь назавжди закарбувала безстрашний подвиг, в якому воєдино злилися мужність воїнів, партизанів і підпільників, героїзм трудівників тилу.

 

Бібліографія:

1.      Бєлявін Ф.К. Олександрія – місто гірників: короткий історико-краєзнавчий нарис /Ф. К.Бєлявін, А.С. Помятунов .- Дніпропетровськ: «Промінь», 1968.- С.54.

2.      Бржезинский Г. За нашу советскую родину: к 65-й годовщине освобождения Александрии от немецко-фашистских захватчиков // Г. Бржезинский // Олександрійська правда. - 2008.- 06 листопада. - С.2.

3.      Жахалова Н. В лабіринтах смерти / Н. Жахалова // Городской курьер.- 2008.- 18 сентября .- С. 11.

4.      Жахалова Н. Вчера началась война…: начало войны и оккупация Александрии: воспоминания и документы / Н.Жахалова // Городской курьер.- 2010.- 24 июня.- С.5.

5.      Жахалова Н. На подступах к Алекандрии / Н. Жахалова // Городской курьер.- 2008.- 04 декабря. - С.11.

6.      Жидулова І. Олександрія не скорилася фашистській навалі / І.Жидулова // Вільне слово.- 2012.- 20 червня.- С.3.

7.      Настасьев Г.К. Пам’ять серця : історико-краєзнавчий нарис / Г.К.Настасьев.- К., 1988.- 315с.

8.      Пономаренко А.С. Вони принесли свободу (Олександрійсько-Знам’янська операція) / А.С. Пономаренко.- Олександрія: КП «Олександрійська міська друкарня».- 2004.- 339с.

9.        Приказы Верховного Главнокомандующего в период Великой Отечественной войны Советского Союза: Сборник. – М.: Воениздат, 1975.- С. 81–82.

10.  Росанова Е. Нам дороги эти позабыть нельзя / Е. Росанова // Олександрійські відомості.- 2008.- 08 травня.- С.3.

11.  Стеценко О. Визволителі… / О. Стеценко // Олександрійський тиждень.- 2008.- 4 грудня.- С.19.

12.  ТарасенкоІ.В. Героїзм Олександрійців : визволення міста / І.В.Тарасенко // Городской курьер.- 2011.- 08 грудня.- С. 7.

 

 «Актрозслідування фашистськихзлодіянь у м. Олександрія»

6 березня 1944 р.

 

Акт

«1944 року березня 6 дня комісія в складі: голова Олександрійського виконкому міської ради Погрібний І.В. і мешканці м.Олександрія, вони же очевидці фашистських злодіянь: Гладкий І.А., Доценко М.Т., Яковенко А.В., Чистяков М.В., Шульгин Т.І., Радецький І.Л., Пузенко К.Д., склали цей акт в слідуючому:

На протязі всього часу варварського хазяйнування фашистські верховоди в місті  Олександрії чинили жахливі злочини та варварські злодіяння.

Спалили театр, зірвали кінотеатр, палац піонерів, педагогічну школу, водогін, зруйнували дитячі ясла, зірвали електростанцію, брикетну фабрику, зруйнували та затопили шахту №2. Зірвали олійницю, вивели з ладу всі учбові заклади міста та пограбували їх майно, будинок поліклініки вивели з ладу, зруйнували залізничну колію, станцію та заводські шляхи. Також вивели з ладу ряд торгових будівель, що належали громадським організаціям і установам: зруйнували 47 і спалили 54 житлових будинки і т.д.

Фашистські верховоди, що орудували в місті, голова міської управи Герцен, гебітскомісар Ульманс, начальник жандармерії Сімон, начальник поліції Підковиря, бургомістр Максимов, лише в місті знищили єврейського населення 2572 чол., яких групами виводили. Били кілками з цвяхами, а потім добивали прикладами та пристрілювали, а також закопували живцем. По-звірячому закатовано 35 комсомольців, розстріляно понад 320 українців і росіян, серед яких понад 30 комуністів і понад 25 комсомольців. В таборі військовополонених розстріляно й по-звірячому закатовано понад 5500 червоноармійців.

Німецькі фашисти по-звірячому закатували понад 125 активістів, в т.ч. 12 комуністів. Серед них:

Бувший голова колгоспу «Борець за краще життя» Колесник Микита Несторович, над яким жорстоко знущалися. Катували, томили голодом, а потім затравили собаками.

Глущенко Мойсей Тимофійович, над яким чинили всякі надзвичайні звірства та зовсім закатованого добили.

Миколаєнко Василь Михайлович, бувший директор Войнівського дитячого будинку, якого після тривалих катувань розстріляли.

Маєвський Давид Маркович, закатований у тюрмі.

Бувший агроном Олександрійської МТС Повстяний Тимофій Антонович, якого довго тримали голодним в холодній камері. Катували,підвішували, душили дверима. Давили пальці, а потім напівмертвого розстріляли.

Колесниченко Микола, начальник районного відділу НКВС, над яким чинили катування, глумилися, знущалися, потім примусили бігти й розстріляли.

Німецькими варварами вигнано в фашистське рабство понад 750 чол. кращої молоді.

На шахті тресту «Бурвугілля» хазяйнував німецький кат Мак. Він по-звірячому знущався над робітниками-військовополоненими. Закатував і кинув у стовбур шахти, що була затоплена водою, понад 250 чол.

Після тривалих побоїв і катувань до шиї прив’язували каміння та залізо, а потім кидали в шахту; так по-звірячому  закатована й кинута в шахту депутат районної і міської Рад Червякова Варвара Григорівна. Крім того, (на) гр.. Михелєва Бориса Соломоновича нацькували собак. Він стрибнув у став і загинув.

В концтаборі військовополонених взимку, в сльоту і негоду, червоноармійці жили під відкритим небом. Роздягнені, босі, голодні, їх били, катували, розстрілювали. Німецькі кати заганяли в сушильню цегельного заводу таку кількість військовополонених червоноармійців, щоб вони душилися від тісноти. Взимку військовополонених босих, роздягнених гнали по дорозі, не даючи їсти, били, а виснажених добивали прикладами, забороняючи ховати вбитих.

 Мирних громадян заганяли під навіс повітки (біля тюрми), а потім сохи підрізали, покрівля рушилась на невинних людей і хто намагався вилізти добивали кілками. А гр. Воропаєва Григорія Петровича цвяхами прикували до долівки, пустили на нього собак, а потім добили. Німецькі людожери на дошки набивали цвяхи і після жорстоких катувань і побиття громадян заставляли на цвяхах танцювати; при такому катуванні й муках загинув Тульчинських Семен Йосипович, а також сотні інших ні в чому невинних громадян.

В чому й складено цей акт.

 

Голова виконкому міської ради: І Погрібний

Мешканці м. Олександрія – очевидці фашистських злодіянь: І.А.Гладкий, М.Т. Доценко,

А.В. Яковенко, М.В.Чистяков, Т.І.Шульгін, І.А.Радецький, К.Д.Пузенко.

З оригіналом згідно:Секретар Олександрійського райкому КП(б)У  Срібний»

Ф.429, оп.3, спр.23, акт.2 Машинописна копія

 

6 грудня

75 років танку Т-34 (постамент в місті)

У 2005 році виповнилося 100-років з дня народження видатного письменника і драматурга, Героя Соціалістичної Праці, тричі лауреата Державної премії СРСР, академіка, людини державної ваги Олександра Корнійчука. Згадаймо автора відомих у колишньому Ра­дянському Союзі драм «Платон Кречет», «В сте­пах України», «Загибель ескадри», історичної п'єси «Фронт». Це ж відображені на сцені віхи історії України. П'єса «Фронт» була написана Олександром Корнійчуком, бригадним комісаром, а потім полковником, прямо на передовій у грізно­му 1942 році.

Ця п'єса була роздрукована масовим тиражем, видрукувана в «Правде», видана окремою книгою, що була надіслана в штаби армій, фронтів, дивізій, полків; рот, артдивізіонів разом з боєпри­пасами, продовольством і амуніцією для підняття духу наших воїнів.

О. Корнійчукмає безпосереднє відношення до нашого міста. За життя Олександра Євдокимовича на йо­го робочому столі стояла вилита з бронзи модель танка Т-34. Відвідувачі завжди цікавилися, звідки? - З тих  часів, з воєнних, - говорив О. Корнійчук.

Докладно історія цього сувеніра така. Ця мо­дель танка була передана Олександру Євдокимовичу взимку 1943 року. Разом з нею драматургу надійшов лист від командувача радянськими Бронетанковими і Механізованими військами, Марша­ла СРСР Я. М. Федоренка. У ньому воєначальник, зокрема, писав: «Надсилаємо вам модель танка Т-34 — точну копію танка «За Радянську Україну», збудованого за ваші кошти і переданого фронтовикам-танкістам».

Справді, у своїх записах О. Корнійчук зазначив: «... Передаю всю свою премію - сто тисяч карбованців - у фонд будівництва танкової колони і про­шу Народний Комісаріат Оборони прийняти їх, зробити танк і направити його на фронт».

28 жовтня 1943 року цей танк був переданий 70-му танковому полку і закріплений за екіпажем у складі:командир танка - лейтенантІ.І.Панченко,механік-водій - молодшийсержантЄ.М. Терещенко, командир башти -старшина А. І. Тертичний та радист-кулеметник - сержант К. Г. Козлов.

У війну цей екіпаж відважно бився у боях за звільнення Правобережної України. Саме цей танк, Т-34, одним з перших увірвався в Олек­сандрію на початку грудня 1943 року. Його і воз­несли на постамент після Перемоги. Спершу танк прикрашав сквер на розі вулиць Шевченка, Першотравневої, нині він стоїть на розвилці доріг біля ЗНЗ № 6. А маленька модель Т-34 зберігається у Літературно-меморіальному будинку-музеї О. Корнійчука у придніпровському селі Плюти під Києвом.

Ось така історія. Бережімо її у пам'яті, земляки-олександрійці!

 

Бібліографія:

1.      Гора Т. Відкриття постаменту з танком // Вільне слово.- 2011.- 7 грудня.- С.3

2.      Колесников В. Легендарний танк // Вільне слово.- 2006.- 3 травня.- С.4

 

28 грудня

50 років від дня народження Мельника Валентина Івановича (1968),

заслуженого вчителя України

 

Народився 28 грудня 1968р. в селищі Сальково Гайворонського районуКіровоградської області. У 1993р. закінчив Кіровоградський державний педагогічний інститут.

Працювавв Олександрійському Ліцеї інформаційних технологій (2003-2012рр.). Його учні - неодноразові переможці всеукраїнських та міжнародних олімпіад школярів з інформатики. Досвід В.І.Мельника узагальнений Кіровоградським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти ім. В.Сухомлинського. Вчитель-методист. Автор навчальних посібників з інформатики.

У 2005р. В.І.Мельник став переможцем міського конкурсу «Олександрієць року» в номінації «Професіонал року», а в 2006 р. – переможцем Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2006» у номінації «Інформатика».

 

Бібліографія:

1.      Мельник Валентин Іванович.Персональна сторінка [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://portal.prolisok.org/personalmelnykV.html. -  Назва з екрану

 

 

30 грудня

 

130 років від дня народження Любарського Самуїла Єфімовича (1878-1938), агронома, управляючого Ново-Полтавською сільськогосподарською єврейською школою

 

Самуїл (Шмуель-Аба) Юхимович (Хаимович) Любарський народився 30 грудня 1878 р. (за старим стилем) в м.Олександрія Херсонській губернії. Його родина жила в кам'яному двоповерховому будинку; батько володів цегляним заводом, розташованому на іншому березі річки Інгулець, займався торгівлею будівельними матеріалами. Крім Самуїла в родині були ще п'ять дітей.

Здавши в 1900р. екстерном на атестат зрелості, СамуїлЮхимович вступив до Київського політехнічного інституту ізакінчив його агрономічний відділ в 1907 році. Ще будучи студентом, в 1904р., Любарський одружився із Зінаїдою Йосипівні (Йосипівні)Богуславської, теж уродженці Олександрії, через рік у них народилася дочка Лія.

Знайти хорошу роботу єврею-агроному було непросто. Закінчивши університет, в 1908 1909гг. Любарський працював вКиївському губернському земстві, але ця робота не була постійною.У 1909 р він був запрошений на роботу в Ново-Полтавську нижчу єврейську сільськогосподарську школу, в якій навчалися сини селян єврейських землеробських колоній Херсонської та Катеринославської губерній. З 1910р. він став викладачем в цій школі, а з 1911р. - керуючим школи і ферми при ній. Одночасно Любарський був уповноваженим ЕКО по агрономічному обслуговуванню єврейських колоній.

У 1910 р. в Любарських народився син Абрам, і майбутнє видавалося безхмарним. Сім`я  вирішила переїхати до Кременчука і відкрити там чоловічу єврейську гімназію, але затрималися, і затримка з від'їздом обернулася трагедією. 28 грудня 1918 р., в суботу, на школу напали озброєні грабіжники, які поранили Любарського та його дружину. На третій день Зінаїда Йосипівна померла від отриманих ран. На цьому нещастя не скінчилися. У травні 1919р. були вбиті батьки Любарського, його сестра і брат. Його інша сестра померла від тифу, а близького друга вбили бандити. Любарський важко переніс втрату коханої дружини і близьких, але необхідність піклуватися про дітей вивела його з депресії. Другий раз він одружився не скоро, тільки коли діти стали самостійними, за кілька місяців до свого другого арешта. Багаторазові нальоти банд абсолютно розгромили школу, тому в 1920р. Любарський переїхав вМиколаїв, де влаштувався агрономом губернського земвідділу. Працюючи там, він запропонував впроваджувати нові форми землекористування і так званий «польові сівозміни з нарізкою 3-4 клинів і обов'язковим використанням одного клина під пар і просапні культури». Громадські польові сівозміни набули широкого поширення в господарствах степової України.

У 1922 р в Миколаїв приїхав представник Американського Єврейського Об'єднаного Розподільчого Комітету «Джойнт» Йосип Борисович Розен, виходець з Росії, відомий в США агроном. Розен розшукав Любарського і запропонував йому взяти участь в організації допомоги єврейським колоніям, які постраждали від погромів і голоду. Любарський відповів згодою. Він переїхав до Харкова, тодішньої столиці України, і на базі Харківської контори «Джойнт» створив агрономічний відділ, за сумісництвом працюючи і в Наркомзему УССР. Агрономічний відділ «Джойнт» обслуговував єврейські колонії Херсонської та Катеринославської губернії, постачав їм насіння для посіву, робочих коней, корів, сільськогосподарські машини і навчав виноградарству.

З самого початку НКВД був налаштований вороже по відношенню до Любарського, вважаючи його «абсолютно не лояльним по відношенню до Радянської влади». Його звинувачували в ухиленні від всякого контролю своєї діяльності з боку радянських органів.

Найбільш видатним досягненням «Джойнт» в 1922-23гг. була робота тракторного загону, що складався з 86 американських тракторів «John Deer».У 1924р. «Джойнт» створив спеціальну корпорацію «Агро-Джойнт»для залучення євреїв СРСР до сільського господарства.

Залишивши роботу в Наркомзете, Самуїл Любарський став уповноваженим «Джойнт» по Україні і Криму, а з 1926р. - заступником директора «Агро-Джойнт». Він переїхав до Москви. У своїй діяльності Любарський і його підлеглі прагнули застосовувати найбільш передові методи: вводили громадський сівозмін, займалися електрифікацією селищ, впроваджували садівництво і виноградарство, нове в степовій частині Криму, влаштовували зрошення, сприяли будівництву заводів по переробці сільськогосподарської продукції.

Вперше заарештували Любарського в серпні 1930 р., в розпал колективізації, у «Справі агрономів».Вирок у справі Любарського (ухвалений 30 квітня 1930р.) був порівняно м'яким: його позбавили на три роки права проживання в 12-ти містах СРСР. Він вибрав Курськ, і, щоб не витрачати часу, почав вивчати англійську мову, генетику та математику. Незабаром його амністували.

Шістдесятирічного агронома Самуїла Любарського заарештували одним з останніх, 27 березня 1938 року. Його звинуватили в тому, що з 1925р. він був німецьким, а з 1926 р. – американським шпигуном і вербував в свою мережу співробітників «Агро-Джойнт».

1-го вересня 1938р. відбувся суд. Розстріляли Любарського 1 грудня 1938 р. на Бутівському полігоні.

За вироком 1938р. Самуїла Любарського реабілітували в 1959р. «За відсутністі складу злочину». У справі 1930р. Любарського реабілітували лише в 1989 р. в ході загальної реабілітації.

 

Бібліографія:

1.      Любарский Самуил Ефимович /Шмуэль-Аба Хаимович[Электронный ресурс] . - Режим доступа:http://history.mk.ua/lyubarskij-samuil-efimovich-shmuel-aba-xaimovich-30-dekabrya-1878-g-g-aleksandriya-xersonskoj-gubernii-1-dekabrya-1938-g-butovskij-poligon-moskovskaya-oblast.htm. – Название с экрана. – Дата просмотра: 09.10.2017

 

 

В грудні  виповнюється:

100 років  Олександрійській друкарні

У грудні 1918 року на основі об'єднання кількох приватних дрібних друкарень була орга­нізована одна єдина - Олександрійська. З 1918 по 1920 рік в ній друкувалася газета "Известия Александрийского уездного исполкома". Першим директором друкарні був Н.Резніченко.

У 1920 році почала виходити газета «Укроста». Вона видавалась на суто гро­мадських засадах і термін її виходу за­лежав від кількості накопиченого для друкування матеріалу. У тому ж році друкарня почала виготовляти і різні бла­нки обліку для підприємств Олександрії та Кременчука. У кінці літа 1929 року з'явився перший номер газети "До перемоги". Через дея­кий час ця газета почала носити назву "Колективіст Олександрійщини", і вихо­дила вона до 1939 року. У березні 1939 року Олександрійська міська друкарня почала друкувати газету "Більшовицька правда".

На початкуДругої світової війни проводився вивіз устаткування підпри­ємств Олександрії, але устаткування друкарні вивезти так і не встигли. Проте більша частина шрифтів і папір були заховані в таємному місці працівниками друкарні. Після звільнення Олександрії від фашистських загарбників друкарня знов почала працювати. З гру­дня 1943 року по червень 1944 року в ній друкувалась обласна газета "Кірово­градська правда".

Уже тільки в післявоєнні часи друкарня почала поповнюватись новою технікою. У 1951 році вона одержала лінотип Н-4. Отже, з того часу газети почали набирати на електричній машині. На початку 60-х років відбулась реконструкція виробни­чих площ друкарні, і в 1966-76 роках во­на поповнилась новим обладнанням, пі­сля чого свій обсяг роботи збільшила в 4 рази. Газета "Ленінський прапор" в ті часи друкувалась на ротаційній машині тиражем понад 27000 примірників. Тоді ж, під час розквіту "Ленінського прапо­ра", в так званий «застійний період» зміц­ніла матеріально-технічна база друкарні. У ній почали працювати 8 друкарсь­ких машин, три лінотипи, дві паперорі­зальні машини, позолотний прес.

У 1976 році, коли друкарню очолював В.І.Столбаненко, колектив підприємства у змаганні за високу культуру і зразкове поліграфічне оформлення газети одер­жав черговий вимпел колегії Держкомвидаву УРСР і Українського республікан­ського комітету профспілки працівників культури.

 

Бібліографія:

1.      Куделя І. Ювілей Олександрійської друкарні /І. Куделя// Олександрійський тиждень.- 1998.- 24 грудня.- С.2.

2.      Московченко І.Міську друкарню влада підтримає / І. Московченко // Вільне слово. - 2010. - 22 грудня. - С. 3.

 

Дати та події, щодо яких встановлено лише рік:

200 років від дня народження Попруженка Георгія Івановича (1818-1889),

священника(протоієрея), викладача, письменника

 

Народився в с. Орлова Балка Олександрійського повіту Херсонської губернії.Закінчив Єлисаветградськедуховне училище, Херсонську духовну семінаріюта Київську духовну Академію (1843). Понад 30 роківвикладав в Одеській семінарії; добре знав грецьку,латинську, єврейську та німецьку мови. З 1888 –дійсний член Одеського товариства історії тастарожитностей.

У спогадах В. Яковлєвавідзначається: „Покойный отец Георгий был одной из самыхзамечательнейших и популярнейших личностей одесскойинтеллигенции, одним из выдающихся членов ее из средыправославного духовенства”.

Автор багатьох богословських праць: "Краткое изъяснение божественной литургии", видано 5 видань та переведено на новогрецьку мову; "Несколько слов об ученых трудах Фотия, патриарха Константинопольского" ("Херсонские Епархиальные Ведомости" 1864 р.— уривки із його магістерської дисертації); "Ведомость православного исповедания в Одесском градоначальстве за 1863 год" ("Труды Одесского Статистического Комитета", вып. 1); декілька проповідей, надрукованих в "Епархиальных Ведомостях". Залишились в рукописах: магістерська дисертація "О патриархе Фотии"; статті для довідникового словаря херсонсько-тавричеської єпархії; "Священномученик Григорий, патриарх Константинопольский"; "Святый исповедник Мартин, папа римский"; "Служба седми священномученикам, в Херсоне епископствовавшим" (складеного за дорученням архієпископа Іннокентія).Одна з них – “Краткое изъяснение божественной литургии” – витримала5 видань.

Помер 11.01.1889 в Одесі.

 

Бібліографія:

1.БоськоВ. М.ВидатніпостатіСтеповоїЕллади.Ч.1- . Кіровоград, 2004. – с.241

2. Босько В. Історичний календар Кіровоградщини на 2013 рік. Люди. Події. Факти./В. Босько/.- Кіровоград: Центр.-Укр.вид.-во, 2012.-С. 236.

 

 

 

160 років від дня народженняЧижевськоїМарії Дмитрівни (1858-1925),

педагога, художниці, учениці Іллі Рєпіна, матері Дмитра Чижевського

 

 

 

Донька заможних російських купців Єршових народилася у 1858 р.Закінчила Академію мистецтв у Санкт-Петербурзі.

У лютому 1889 року Іван Костянтинович Чижевський та Марія Дмитрівна Єршова побралися, а через шість тижнів після вінчання молодого офіцера було заарештовано за причетність до революційної діяльності. Марія Дмитрівна працювала тоді над випускною роботою на медаль під керівництвом Іллі Репіна, але змушена була залишити академію і заходитися клопотами про заміну чоловікові тюрми засланням, звертаючись навіть з "прошением на Высочайшее Имя". Як наслідок, поправивши здоров'я, Іван Чижевський з дружиною був висланий до Вологди, де родина провела трохи більше року і сім’я їхня поповнилася сином Костянтином. Жили на засланні уроками. Іван Костянтинович давав уроки математики, а Марія Дмитрівна вчила малюванню.

У лютому 1892 року Чижевських висилають в Олександрійський повіт під гласний нагляд поліції терміном на 5 років. Поява в Олександрії Чижевських відчутно позначилася на атмосфері громадського і культурного життя міста. Згодом будинок Чижевських став своєрідним центром, навколо якого об'єднувалася містечкова інтелігенція, прогресивне міщанство та панство.

Марія Єршова отримала прекрасну освіту, якою щедро ділилася з дітьми. "Зимою, — читаємо у спогадах її доньки, — тричі на тиждень мама займалася з нами малюванням. Окрім мене і брата, з нами вчилися діти наших друзів. Мама нам пояснювала як малювати, й дуже гарно розмовляла з нами про мистецтво, пояснювала картини художників, зрозумілі для нашого віку... Мати організувала з нами журнал, який називався "В часы досуга". Дівчатка Маруся і Галя Васько  писали про тварин. Брат перекладав з французької мови невеличкі оповідання".

 Талант, знання і природжений хист педагога Марії Дмитрівни не замикався сім'єю. Як і її чоловік, вона прагнула реалізувати ідеї народництва в просвітницькій роботі. Думку ж присвятити себе пропаганді мистецтва підказав Марії Дмитрівні Ілля Репін. Донька Марія згадує, як після поїздки сім'ї Чижевських в Куоккалу до Рєпіна, мати часто говорила, що великий художник наполіг на тому, аби Марія Дмитрівна звернулася в академію і взяла там свідоцтво на право викладати малювання. Він зобов'язав її давати уроки в школі і розшукувати обдарованих дітей та вчити їх мистецтву живопису. Тож повернувшись в Олександрію, Марія Дмитрівна влаштовулась викладачем малювання у чотирикласній школі, а згодом за безперервну і самовіддану працю отримала подяку від попечителя Одеського округу. Алей однією школою діяльність Марії Дмитрівни не обмежувалась. По кількох роках педагогічної праці вона була призначена земством «попечительницею» школи Чиркіна, водночас працювала співдиректором міської громадської бібліотеки, стала засновницею дитячого відділу в ній.

А ще були безплатні уроки малювання для обдарованих земляків. "Серед наших олександрійців, — читаємо у спогадах доньки, — мама вишукувала здатних до малювання і займалася з ними. Так кілька років у неї займався Львов — продавець з мануфактурного магазину. Потім він вступив до Одеської художньої школи. Сина візника Феоктистова мама "виловила", розмовляючи з візником, фаетоном котрого їхала, його було підготовлено до Полтавської художньої школи". Два учні Марії Дмитрівни згодом закінчили архітектурні факультети в Москві, а «учениця Т.Білоклавська повторила шлях учительки, закінчивши живописний клас та академію в Петербурзі». (З статті: Леонід Куценко. «Олександрія  скитська в житті Нестора славістів»)

 

 Бібліографія:

1.      Босько В. Історичний календар Кіровоградщини на 2013 рік. Люди. Події. Факти./В. Босько/.- Кіровоград: Центр.-Укр.вид.-во, 2012.-С. 237.

2.      Кохан А. Художник Божьей милостью из Александрии / Анатолий Кохан //Городской курьер.-2008. - 15 мая (№20). - с.11

3.      Мария (Ершова) Чижевская [Электронный ресурс] . - Режим доступа: http://artru.info/ar/44953/ . – Назв. с экрана

4.      Мария (Ершова) Чижевская [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://artchive.ru/artists/ershova_mariya_dmitrievna_chizhevskaya/biography – Назв. с экрана

 

 

 

130 років виповнюється загальноосвітньому

навчальному закладу І-ІІ ступенів № 8 Олександрійської міської ради

 

 

За дату народження школи маємо 1888 рік – це початок будівництва. Відомо, що ініціатива ця належала міському багатієві, володарю Березівських просторів пану Селіванову. Будівля планувалася як школа для власних дітей, але згодом у ній стали навчатися й діти бідняків.

В історії школи не один рік народження:

1903 – 1904 роки – роки початку інтенсивного будівництва.

1908 рік – перший випуск початкової школи.

1946 рік – друге народження школи, що була майже зруйнована під час Другої світової війни.

1956                 рік – школа стає семирічною.

1956 – 1969 роки –  роки великої добудови шкільних приміщень – класних кімнат збільшилося на вісім.

1969 – 1970- роки – закінчення добудови: типового спортивного залу, майстерні, їдальні, що стало гордістю всіх мешканців мікрорайону, педагогічного колективу, школярів і батьківської громадськості.

Родзинкою роботи закладу сьогодні є впровадження нових технологій у навчально-виховний процес відповідно до фізкультурно-оздоровчого напрямку роботи закладу. Організатором цієї роботи є творча група педагогів, яку очолює вчитель вищої категорії, старший учитель Романова В.В. Членами цієї групи активно впроваджуються в практику здоров’язберігаючі технології, що особливо яскраво проглядається в позакласній спортивно-оздоровчій роботі з учнями. У режимі навчального дня проводиться гімнастика перед заняттями, фізкультхвилинки, паузи на уроках. Для задоволення можливості задоволення потреб  учнів у фізичній активності регулярно проводиться шкільна спартакіада з 6 видів спорту, традиційні шкільні спортивні свята «Козацький гарт», «Веселі старти», родинні спортивні свята. Учні ЗНЗ № 8 – постійні не лише учасники, а й призери міських змагань з футболу, баскетболу, туризму, спортивного орієнтування .

Основний корпус школи №8, що зберігся до наших днів, - це пам'ятка архітектури, за стилем нагадує будівлі кінця ХVІІІ - початку ХІХ століття: великі вікна, їх різноманітне, вигадливе обрамлення, характерний орнаментальний фриз під карнизом. Це ріднить будівля з іншими старовинними будівлями, виконаними в тому ж стилі - жіночою гімназією, колишнім казначейством на вулиці Першотравневій.

Серед знаменитих випускників школи - Олімпійський чемпіон - гімнаст Григорій Місютін,  Заслужений артист Росії Віктор Бабич, актор кіно і театру О. Калягін.

 

Бібліографія:

1.      Історія школи [Електронний ресурс] . -Режим доступу: aleksandria_school8.klasna.com/uk/site/school-history.html.  – Дата перегляду: 18.08.2017. – Назва з екрану

2.      Школа №8 [Електронний ресурс] . -Режим доступу: http://oleksa.in.ua/?p=3427. – Дата перегляду: 18.08.2017. – Назва з екрану

 

 

110 років тому розпочалося будівництвоБудинку Земської управи - (1908)

 

 

Спору­дження будинку земської управи розпочато у 1908 році на кош­ти Олександрійського повіту та міста на ділянці, що належала голові управи С. Пищевичу. Його красень-особняк у стилі модерн знаходиться поруч. Історія цієї родини — вихідців із Сер­бії — типова для нашого краю. Про Пищевичів згадується навіть в «Историческом очерке г. Елисаветграда». 31 грудня 1763 року правитель Нової Сербії генерал-полковник О. Мелгунов відпустив поручика Пандурського пі­хотного полку Георгія Пищевича на батьківщину, щоб той вивіз звідти сво­їх родичів в Україну. Досить швидко серби асимілювалися, і через якихось сто років лише характерні прізвища нагадували про їхнє походження С. Пищевич заслуговує поваги уже хоча б за те, що завдяки йому в шах­тарському місті маємо два архітектур­них шедеври.   У  декорі  фасадів та інтер'єрів будинку земської управи та­кож використано елементи модерну. Не виключено, що його, як і особняк Пищевича, проектував один архітектор.

 Як свідчить повідомлення в газеті «Известия  Александрийского  Уездного Земства», урочисте освячення будинку відбулося 14 січня 1910 року. Після 1917 року будівля використовувалася під різні громадські заклади. Нині тут розмістився Палац школярів. Зміна призначення будівлі істотно не вплину­ла на планування та архітектурну ком­позицію фасадів. Стан об'єкта розці­нюється як задовільний, що трапляєть­ся дуже рідко.

Двоповерховий цегляний будинок земської управи на високому, з теса­ного каміння цоколі у плані має форму прямокутника з виступами на кутах го­ловного фасаду. Західний (головний) та північний фасади прикрашено еле­ментами зрілого модерну та неоукраїнського стилю. Головний фасад має си­метричну композицію, у центрі якої розміщується портал. Для більшої ви­разності над ним розташовано балкон на кронштейнах, а завершує верти­кальну композицію мансарда. До речі, ця назва пов'язана з прізвищем фран­цузького архітектора XVII століття Франсуа Мансара. Експресії фасаду надають лопатки, що з'єднують повер­хи, які мають канелюри і завершують­ся виступами з декоративними розет­ками. Завдяки цьому досягається бага­та гра світлотіні на архітектурних фор­мах. Симетричну композицію північно­го фасаду підкреслюють також два ку­тових балкони.

Взагалі, обидва поверхи споруди вирізняє різноманітна форма спарова­них вікон; зокрема, на першому повер­сі використано скошені вікна в неоукраїнському стилі. Ці елементи змушу­ють згадати одну з найвизначніших пам'яток українського зодчества: бу­дівлю губернського земства у Полтаві, споруджену В. Кричевським у 1908 ро­ці. Дворовий (східний) фасад прикра­шає велике вікно з арочним завершен­ням.

В інтер'єрі збереглися кам'яні схо­ди, прикрашені великою мармуровою вазою, а також покриття підлоги метлахською плиткою з  клеймами:  «Кравицький — Олександрія». У. залі засі­дань в наявності кришталева люстра, плафон на стелі, а також капітелі між-віконних пілястрів. Будинок земської управи — ціка­вий зразок провінційної архітектури початку XX століття, у якому органічно поєднуються архітектурні елементи неоукраїнського стилю та зрілого мо­дерну у споруді громадського призна­чення.

Нині – це Будинок дитячої та юнацької творчості.

 

Бібліографія:

1.      Ковальова Р. Український модерн/Р.Ковальова // Народне слово.- 1999.- 27 квітня.- С.3

2.      Жахалова Н.  " До последнего просителя доступным, вежливым, неподкупным судьею"/Н. Жахалова, // Городской курьер. - 2007.- 1 бер.- С. 4.

3.      Карпачова О.  Перший голова Земської управи / О. Карпачова // Олександрійський тиждень. - 2012. - 29 березня. - С. 2.

 

 

 

100 років від дня народження Шрайбер Елеонори Лазарівни (1918-2004), літературознавця, перекладача і критика

 

Також відома як Нора Шрайбер. Народилась 1918 року в Олександрії. Батько – лікар, мати – випусниця вищих юридичних курсів.

У 1922 родина переїхала у Петроград. У 1940 з відзнакою закінчила філологічний факультет Ленінградського університету. Батьки загинули від голоду в блокадному Ленінграді.

Кандидат філологічних наук (1943).

Спеціалізувалась на французькій літературі. Викладала історію зарубіжної літератури в Тульському педагогічному інституті та Петрозаводському університеті.

Улюблений письменник – Жорж Сіменон (1903-1989). Переклала на російську мову 8 романів письменника, мемуари „Я вспоминаю”, упорядник багатьох видань його творів. Неодноразово зустрічалась з Сіменоном на його запрошення. Автор монографії „Жорж Сименон. Жизнь и творчество” (1977). Для популярної серії „Жизнь замечательных людей» підготувала книгу „Гарсиа Лорка” (1965).

Померла 8 листопада 2004 року в Санкт-Петербурзі.

 

Бібліографія:

1.      Босько В. Історичний календар Кіровоградщини на 2013 рік. Люди. Події. Факти./В. Босько/.- Кіровоград: Центр.-Укр.вид.-во, 2012.-С. 244.

 

 

90 років від дня народженняСкаржинськоїВалентини Данилівни (1928 - 1993),вченого-філософа, доктора філософських наук, педагога

 

Народилася в Олександрії 1928 р. в учительській сім'ї.

Середню школу закінчила достроково в м. Кам'янка Черкаської обл. у 13 років. У 1938 р. за окремим дозволом ректора після здачі екзаменів її було зараховано до Київського державного університету. Навчалася на двох факультетах – фізико-математичному та історичному.

У 1941 р., після навчання на курсах медсестер, пішла на фронт. Була політруком, помічником начальника політвідділу. Брала участь у боях на Північно-Західному, 2-му Білоруському, 1-му Українському фронтах,  за звільнення Польщі, взяття Берліну, Праги. Отримала звання капітана, закінчивши війну в 17 років.

Закінчивши університет, в повоєнні роки працювала в ЦК комсомолу, партійних органах. При ЦК КПРС закінчила Академію суспільних наук. Захистила кандидатську, докторську дисертації. Доктор філософських наук, професор В.Д.Скаржинська працювала відповідальним працівником   Інституту філософії Академії наук СРСР.

Викладала в кількох зарубіжних країнах Європи і Азії.

На рахунку вченої понад 80 книг і наукових праць. Про неї знято кінофільми, написано вірші та оповідання.

Померла 16 січня 1993 року.

 

Бібліографія:

1.      Альошина Ю. Вогонь душі / Ю. Альошина, Л. Жарій // Ленінський прапор.- 1981.- 05 грудня.-С.3.

2.      Жарій Л.  Така незвичайна доля /Л. Жарій, М. Івашків  // Кіровоградська правда.- 1984.- 12 травня.- С.4.

3.      Івашків М. Дівчина з легенди / М. Івашків //Ленінський прапор.-1985.-8 червня. – С.4.

4.      Скаржинская В.Д. Обыкновенный ревизионизм.  / В.Д.Скаржинская. – М., 1976.- 489с.

5.      Сляднева О.Логика ее жизни//Ленинградский университет.-1978.-23 июня.-с.5

 

 

90 років з дня заснування Олександрійського державного аграрного технікуму Білоцерківського Національного Аграрного Університету (1928)

Його історія розпочалася з 1928 р. Тоді перший поверх двоповерхового невеликого будинку по вулиці Перекопській, 79 зайняла Олександрійська кооперативна професійна школа, яка незабаром була перейменована в агрономічну.

З 1930 року розпочав свою роботу Олександрійський сільськогосподарський технікум рільництва. Перший випуск – у 1931 році, свідоцтво агротехніка-зерновика одержали 30 осіб. Ректором Білоцерківського сільськогосподарського інституту був перший випускник технікуму Ф.А. Бур’янський.

Технікум кілька разів змінював свій профіль – підготовка кадрів - і називався по-різному: зерновий, технікум буряківництва, агролісомеліоративний, сільськогосподарський, а вже після війни – зооветеринарний. У роки Другої світової війни студенти і викладачі стали на захист рідної Батьківщини. Студент О. Гаркуша був начальником штабу партизанського загону в Білорусії, він навічно занесенийдо списку студентів технікуму. Серед випускників технікуму – Герої Соціалістичної Праці В.П.Шеремет, Л.А. Музика, кавалери високих урядових нагород Н.Л.Щербина, Ю.Г.Петренко, М.П.Підгірна, Є.П. Дерун, О. Я. Амуров та інші. Багато випускників стали кандидатами наук, докторами, академіками, керівниками промислових підприємств, державних органів.

З 1997 року колектив технікуму очолює кандидат сільськогосподарських наук Смалиус Володимир Михайлович. У травні 1998 року технікум одержав статус державного аграрного технікуму. За всю свою історію технікум підготував біля 15 тисяч спеціалістів для сільського господарства країни.

Здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями: «Організація і технологія ведення фермерського господарства», «Зоотехнія», (зі спеціалізацією «Ветеринарна медицина»), «Бухгалтерський облік», «Ветеринарна медицина».

Контингент студентів становить 360 осіб на денному навчанні та 112 осіб на заочному. Навчальний процес забезпечує 39 штатних викладачів. До послуг студентів бібліотека, актова і читальна зали, спортивні зали та споруди, їдальня. Всі студенти забезпечуються гуртожитком. Для практичного навчання використовуються тваринницькі ферми, клініка ветеринарної медицини, тракторні бригади та підприємства АГЖ району і області різних форм власності.

2006 р. Наказом Міністерства аграрної політики України створено регіональний університетський центр Білоцерківського державного аграрного університету, до якого увійшли Технолого-економічний коледж БДАУ, Компаніївський, Козелецький, Золотоніський технікуми ветеринарної медицини та Олександрійський аграрний технікум.

 

Бібліографія:

1.        Олександрійський державний аграрний технікум [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.btsau.kiev.ua/uk/node/72. - Назва з екрану

 

 

60    років виповнюється НВК "Марто-Іванівський загальноосвітній навчальний закладІ-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад" Олександрійської міської ради

 

Кожний населений пункт має свою історію, свій розви­ток з моменту його заснуван­ня і понині, бодай це село чи місто. Тому з давніх-давен люди шанують свій рідний край, свій отчий дім, свою Батьківщину, де народилися, І зберігають історію свого краю, села.  Згідно з довідкою про Марто-Іванівський навчаль­ний заклад він заснований у 1896 році. Спочатку це була початкова церковно-приходська школа, побудована  на кошти місцевого поміщика Івана Гороновича. Саме він збудував велике, прекрасне приміщення, в якому розташували школу, а поряд – флігель, де викладалася реміснича справа – дітей навчали столярній, пічній і ковальській справі. У 30-х роках школа стала семирічкою, а з 1948 року - середньою школою.

Проект будівництва нової сучасної школи в селі мав стратегічне значення: у мирний час повинна була функціонувати школа, а у випадку військових операцій ця споруда легко перетворювалася на військовий шпиталь.

Марто-Іванівська середня школа на 400 місць була побудована в короткий термін у 1958р. З 1958 року школа знаходиться    в    новому    теперішньому приміщенні, яке збудовано за сприяння депутата   Верховної   Ради УРСР  Івана  Феофановича Горовецького та великого ен­тузіаста в селі, на той  час директора  школи Григорія Гнатовича Кочмаря.

У цій сільській школі у свій час навчалися учні, які в подальшому стали видатни­ми людьми: Григорій Івано­вич Федоренко - кандидат технічних наук, професор, у минулому викладач академії ім. Жуковського, випускник 1936 року, Анна Степанівна Чмига - кандидат історичних наук, у минулому викладач Московського державного університету ім. Ломоносова, автор ряду праць та книг з історії держави, випускниця 1927 року; Олексій Трохимович Шаповалов - колишній заступник командира розвідгрупи «Центр», яка в 1944 році врятувала м. Краків від знищення, почес­ний громадянин м. Кракова, прототип головного героя кінофільму «Майор Вихрь»; Гаврило Іванович Самохвалов - командир прикордонної застави, героїчно загинув у боротьбі з басмачами в 1933 році.

Школа має пам’ятну дошку на честь земляка Самохвалова Гаврила Івановича, який був командиром прикордонної застави та загинув смертю хоробрих у бою з басмачами. Ім’я Самохвалова Гаврила носить головна вулиця села та застава в Середній Азіїї, де він був командиром. 

У 2000 р. рішенням педагогічної ради школи було введено в дію Концепцію будівництва «Школи Добра». У вересні 2009 р. заклад було реорганізовано у навчально-виховний комплекс – уведено в дію одну різновікову групу дошкільного навчального закладу. Вже понад десяти років існує Школа Добра, яка сприяє вихованню доброчинців.

 

Бібліографія:

1.      Володина Т. Директорская фишка //Городской курьер.- 2008.-№35.- С.3

2.      Дмитровська М. У Мартоіванівці вибудовують нову школу – «Школу добра» // Вільне слово.- 2000.- 29 листопада.- С.7

3.      Дяков В. Люби і знай свій рідний край// Вільне слово.- 2006.- 29 листопада.- С.5

  

У2018 році роковини:

 

110  років тому померВасиль Миколайович Никифоров

(1832— 1908)

Народився в місті Олександрії в родині священика. Закінчив Херсонську духовну семінарію (1848-1855), після чого у 1858 році був рукопокладений у священики Успенського собору міста Олександрії.

З 1874 року Василь Никифоров працював у сфері освіти, спочатку викладаючи Закон Божий в Олександрійській жіночій гімназії та повітовому училищі. У 1884 р. обійняв посаду наглядача за церковнопарафіяльними школами Олександрійського повіту Херсонської губернії. З 1890 р. Василь Никифоров — голова Олександрійського повітового відділення Єпархіальної Училищної Ради, настоятель Олександрійського собору, з 1893 р. —  протоієрей .

У 1899 р. був призначений духівником та законовчителем Одеської семінарії.

Автор історико-краєзнавчих праць:

-          «Описание прихода, принадлежащего соборной Успенской церкви уездного города Александрии Херсонской губернии» (1873),

-          «Нариси Олександрійського повіту Херсонської губернії» (1876),

-          «Кураковский договор козаков с поляками 1625 года» (1885),

-          «Матеріали до вивчення церков у Олександрійському повіті Херсонької губернії» (1901),

-          «Матеріали до вивчення історії церков в Херсонській єпархії. Повітове місто Єлисаветград» (1903),

-          “Село Федварь” (1900),

-          “Деревня  Марто-Ивановка, принадлежащая  приходу Александрийского Успенского собора” (1912 ).

Василь Миколайович Никифоров був членом Одеського товариства історії та давнини, членом-кореспондентом Московського  Імператорського археологічного товариства (1889).

Помер 9 (22) квітня 1908 р.

 

Бібліографія:

1.      Божко О. Василий Никифоров – священник, краевед и общественный деятель[Текст] // Городской курьер. – 2005. – 12 мая (№19). –С.4

2.      Божко О. Генеологічне дерево родини Никифорових [Текст] // Городской курьер. – 2008. –17 апреля (№16) . – С.11

3.      Божко О. Летописец родного края [Электронный ресурс] . - Режим доступа: http://eparhia-alexand.at.ua/publ/13-1-0-24 .- Загл. с экрана.

4.      Бракер Н.А. Перший краєзнавець Олександрійщини [Текст] // Єлисавет.-1992.-25 листопада (№14).-с.2

5.    Вальчишена Т. Земляки-дослідники історії нашого краю/Т. Вальчишена //Вільне слово.- 2006.- №22

6.      Василій Никифоров  //Енциклопедія Сучасної України.Т.4.- К.,2005.-с.118

7.      Вступление в должность нового духовника в Одесской духовной семинарии // Херсонские епархиальные ведомости.-1899.-№24 (15 декабря), прибавление.-с.711-713

8.      Голобородько В. Очерк, длинною в жизнь. 150 лет первой публикации Василия Никифорова «Исторический, статистический и єтнографический очерк уездного гоода Александрии» /В. Голобородько// Городской курьер .- 2008.- №44.- С. 11

9.      Голобородько В. Патриот и священник [Текст] // Городской куръер.-2008.-№16 (17 апреля).-с.11

10.  Голобородько В. Перші Никифоровські читання [Текст] // Городской куръер.-2012.- 23 февраля (№ 9).-с.5

11.  Горонович И. Заштатный протоиерей города Александрии Херсонской губернии, о. Василий Николаевич Никифоров: (некролог )// Херсонские епархиальные ведомости.-1908.-16 мая-1 июня(№10-11).- с.294-300

12.  Жахалова Н. Роботи В.М.Никифорова в публікаціях та виданнях [Текст] // Городской куръер.-2012.- 23 февраля (№ 9).-с.5

13.  Жахалова Н.В. Василій Никифоров [Текст] // Енциклопедія Сучасної України.Т.4.-К.,2005.-с.118

14.  Жахалова Н.Памяти священника и краеведа Никифорова, посвящается [Текст]// Городской курьер.-2008.-17 апреля (№ 16).–С.11

15.  Земляки-дослідники історії нашого краю [Текст] //  Вільне слово. -2006. – 31 травня  –С.5

16.  Кузик. Б. М., Білошапка. В. В. Кіровоградщина: Історія та сучасність центру України. 2 том. — Дніпропетровськ. Арт-Прес, 2005.

 

 

90 років тому помер Востриков Порфирій Єрмолайович (1860-1928),

перший санітарний лікар Олександрійського повіту

 

Народився в станиці Усть-Медведецькій Донської області в незаможній козацькій родині. 1880 вступає на медичний факультет Московського університету. Далі - робота санітарним лікарем в Тираспільському повіті, де створює хіміко-бактеріологічну лабораторію. Його наукові розробки друкувались в Реальній енциклопедії медичних наук.

Згодом переїхав працювати доОлександрії та Нової Праги, де прожив до кінця життя.Востриков відомий перед усім тим, що створив у Новій Празі перший у повіті повноцінний пологовий будинок. Його великий фотографічний портрет, зроблений у фотомайстерні Харлаба в Єлисаветграді, обрамлений у масивну дерев'яну раму зберігається у Краєзнавчому музеї м.Кропивницького. На ній вирізані дати «1886-1911» - роки, коли Порфирій Востриков був земським лікарем у Новій Празі.Учасник міжнародного конгресу лікарів 1912 р. у Лондоні.

У 1914 році Вострикова П.Є. було обрано головним лікарем Херсонської губернської лікарні. Та через рік повернувся до Нової Праги, так як усвідомлював що сільському населенню він потрібен більше.

Автор наукових робіт з медицини.

Помер 8 лютого 1928 року.За проханням жителів, Порфирія Єрмолайовича було поховано у дворі Новопразької лікарні.

 

• < Попередня
• Наступна >