Тому бібліотекар філії №4 запросила маленьких читачів на година духовного спілкування на тему: «Школа серця».

Діти міркували над тим, яким чином серце «сумує», «страждає», «співчуває», «радіє». Виявляється, не все так просто. Колись, коли не було грамотіїв-книжників, люди не мали іншого способу зберігати слово, окрім як у своєму серці та пам’яті. А найкращий спосіб запам’ятати – почати мислити натхненими думками, наслідувати життя праведних людей.

Діти відшукували відповіді і на інші запитання: - що може бути заховане у серці людини? - чого може навчити нас власне серце? - чи можна по картині художника зрозуміти його душу, відчути серце?

І ось – перед маленькими читачами вишиті картини. Що можна сказати про них та їхніх художників? Що вони відчували?

Дитячій увазі було запропоновано два оповідання: «Гіркий апельсин» та «Вибір художника». Завданням було поміркувати над запитанням: чого можуть навчити нас ці оповідання?

Ось така була «Школа серця» в бібліотеці. Головне – діти самі прийшли до висновку: головне – це хотіти вчитися, не лінуватись, не вважати себе вже досконалим, бо тоді процес навчання, пізнання припиняється. Мудрі люди завжди говорили, що вони мало знають навіть у старості, і це була не просто скромність, а велике відкриття.

Тож нехай дитячі сердечка стануть для кожного тим органом, який підкаже у важку хвилину, допоможе зробити важливий вибір, збагатить їх повнотою, цілісністю. Недарма ж в одній старовинній легенді говориться, що в серці людини захована Істина. Тому шукаймо її, будьмо старанними і вдячними учнями. І нехай наші серця б’ються в унісон, відчувають спорідненість.