Мільйони ні в чому не винних жертв, яких вже ніколи не повернеш, – це є наша пам’ять і, водночас, застереження майбутнім поколінням всього людства. Ми мусимо пам’ятати про кожного, кого тогочасний режим змусив страждати і гинути страшною смертю, не дав розквітнути новим паросткам життя, аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.

Вшановуючи пам'ять жертв голодомору, студенти Олександрійського державного політехнічного коледжу запалили свічку пам'яті під час вечора-реквієма «Немов прокляття ожива, роки ті чорні, голод… голод…», який розпочався з трагічної міні-вистави Уласа Самчука «Марія».

Разом з працівниками бібліотеки для юнацтва молодь схилила голови в скорботі перед невинно убієнними та пом’янула хвилиною мовчання великомучеників нашої історії.

Страх і трагічні факти про голодомор зворушив їх до сліз. Це були сльози жалю та безпорадності.