20 жовтня

70 років від дня народження

Євгена Михайловича Желєзнякова

(1950)

Поет і прозаїк

Народився в с. Протопопівка Олександрійського району 20 жовтня 1950 року в родині вчителів. Зі срібною медаллю Євген Михайлович закінчив школу, далі – навчався в Індустріальному технікумі. Захоплення технічним конструюванням, як і любов до фотографії та свого улюбленого акордеону, залишилися в нього на все життя. 

В 1972 році закінчив філологічний факультет Кіровоградського педінституту. Працював журналістом в телерадіокомітеті, літконсультантом в обласних газетах «Кіровоградська правда» і «Народне слово».

Автор поетичних та прозових творів для дітей «Ходить весело вітрець», «Виріс у полі колосок», «Танкодром», виданих у видавництві «Веселка» у 1976, 1985, 1987 роках. Дорослому читачу знайомий за творами «Вибухи гримлять на Волині» (у співавторстві з Г. В. Балицьким 1990 р.), «Чужая жена» (Кіровоград, «Купе», 2001р.), «Поминальні роки» («Купе», 2005 р.).

Член обласного літературного об’єднання «Степ».

Література:

  1. Желєзняков Є. А в полях колосилося збіжжя: голодомор 1932-33 / Є. Желєзняков // Народне слово. – 2008. – 2 серпня. – С. 2

 

  1. Желєзняков Є. Біла хустина: оповідання// Кіровоградська правда. 1991. – 13 вересня
  2. Желєзняков Є. В полоні у твоїм [підбірка віршів] // Кіровоградська правда. – 1989. – 11 квітня
  3. Желєзняков Є. М. Виріс в полі колосок: вірші. – К.: Веселка, 1985. – 16 с
  4. Желєзняков Є. Дві Ірини: оповідання // Народне слово. – 1997. – 13 грудня
  5. Желєзняков Є. Досвід: вірші// Народне слово. – 1991. – 23 листопада
  6. Желєзняков Є. З Україною в серці / Є. Желєзняков // Народне слово. – 2007. – 13 грудня. – С. 4
  7. Желєзняков Є. Йшов солдат...: до 65-річчя Великої Перемоги / Є. Желєзняков // Народне слово. – 2010. – 18 березня. – С. 7
  8. Желєзняков Є. М. Моє село: вірші / худож. В. Остапенко / Є. М. Желєзняков. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2008. – 32 с.
  9. Желєзняков Є. На моріжок; Ріка Інгул: вірші/Євген Желєзняков; Мал. Н. Денисової // Малятко. – 1989. – №4. – С. 5
  10. Желєзняков Є. Одного разу вбитий... /Є. Желєзняков // Народне слово. – 2009. – 9 квітня. – С. 6
  11. Желєзняков Є. Скеля – озеро незвичайне / Є. Желєзняков // Народне слово. – 2008. – 7 червня. – С. 1, 2
  12. Желєзняков Є. М. Танкодром: оповідання. – К.: Веселка,1987. – 16с.
  13. Желєзняков Є. М. Ходить весело вітрець: вірші / худож. С. Караффа-Корбут. – К.: Веселка, 1976. – 13 с.
  14. Желєзняков Є. Через краї і бої /Є. Желєзняков // Народне слово. – 2009. – 30 квітня. – С. 8.

 

Бібліографія

  1. А мне милей нешумные, милей одноэтажные... // Украина-Центр. – 2009. – 5 февраля. – С. 4
    Босько В. М. Історичний календар Кіровоградщини на 2010 рік: люди. Події. Факти / В. М. Босько. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2009. – С.182
    Железняков Євген Михайлович // Літературний словник Кіровоградщини: автор-упорядник Л. Куценко. – Кіровоград, 1995. – С. 38-39
  2. Квітка В. "Поминальні роки Євгена Желєзнякова" : На здобуття літературної премії ім. Євгена Маланюка / В. Квітка // Народне слово. - 2007. - 13 грудня. - С. 3
  3. Літературний словник Кіровоградщини.- Кіровоград: Кіровоградське державне видавництво, 1995. – С.38-39
  4. Макей Л. Подвійна книжкова прем’єра / Л. Макей // Народне слово. – 2009. – 3 лютого. – С. 4
  5. "Споришева стежка" Євгена Желєзнякова : до 65-річчя поета // Народне слово. - 2015. - 22 жовтня. - С. 10.

 

23 жовтня 

80 років від дня народження

Геннадія Григоровича Півняка

(1940)

Енергетик, педагог, Доктор технічних наук, професор, академік НАН України

Народився 23 жовтня 1940 року в м.Олександрія Кіровоградської області. Випускник Олександрійської СШ №2 ім.М.Горького. 

У 1963 році закінчив електротехнічний факультет Дніпропетровського гірничого інституту ім. Артема (гірничий інженер-електромеханік), в якому залишився працювати і з яким була пов'язана його подальша наукова і науково-педагогічна діяльність. У 1982 році став ректором цього вишу.

У 1967 році отримав звання кандидата технічних наук, у 1970 - посаду доцента Дніпропетровського гірничого інституту ім. Артема. З 1976 - завідувач кафедри систем електропостачання Дніпропетровського гірничого інституту ім.Артема.

У 1981 році він захистив докторську дисертацію на тему: «Розробка та дослідження тиристорних перетворювачів у комплексі електрообладнання для безконтактного електричного транспорту вугільних шахт». Ним була досліджена загальна теорія, принципи побудови та методи синтезу потужних систем електромагнітної передачі енергії підвищеної частоти. Його фундаментальні дослідження дозволили впровадити новітні електротехнології для гірничо-металургійної та машинобудівної промисловості, джерела живлення для електроприводу, транспорту і споживачів з особливим характером навантаження.

З 1992 року член-кореспондент, а з 1997 - академік НАН України Заслужений діяч науки і техніки України (1990). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1998, 2005) та премії ім. О.Лебедєва НАНУ (1996). Почесний доктор Краківської гірничо-металургійної академії (1999) та Московського державного гірничого університету. Заслужений працівник нафтогазової промисловості Польщі (1994), експерт ЄЕК ООН у галузі сталої енергетики, почесний доктор ТУ «Фрайберзька гірнича академія» (2010).

Має понад 94 свідоцтва на винаходи та патентів з проблем електроенергетики, 2 наукових відкриття: «Закономірність омонолічування крихких водонасичених порід під дією електричного струму» (1995, диплом № 12), «Закономірність розміщення подрібнених залізних руд під дією неоднорідного імпульсного магнітного поля» (1996, диплом № 45).

Автор (спів-автор) понад 500 наукових статей, 66 підручників і монографій, зокрема:

- «Транспорт з індауктивною передачею енергії для вугільних шахт» (1990),

- «Несиметричні пошкодження в електричних мережах кар'єрів» (1993),

- «Перехідні процеси в системах електропостачання» (1989, 2000).

Удостоєний ряду нагород: ордени Знак Пошани (1981), Трудового Червоного Прапора (1986), князя Ярослава Мудрого V (1999) та IV (2004) ступенів, Почесна грамота Кабінету Міністрів України (1999), Почесна грамота Верховної Ради України (2003), медаль «За успіхи у навчанні і вихованні молоді» (1998, Польща). "За наукові досягнення" (2007).

 

Література:

  1. Андрющенко Наталія. Симфонія долі: нариси / Н. Андрющенко. - Дн-ськ : Арт-Пресс, 2008. - 160 с
  2. Геннадій Григорович Півняк: научное издание / НАН України. - К.: Наукова думка, 2010. - 119 с

Бібліографія:

  1. Босько В. М. Історичний календар Кіровоградщини на 2015 рік. Люди. Події. Факти. - Кіровоград: Центр.- Укр вид-во, 2014.- С.199
  2. Кузик. Б. М., Білошапка. В. В. Кіровоградщина: Історія та сучасність центру України. 2 том. - Дніпропетровськ. Арт-Прес, 2005
  3. Півняк Геннадій Григорович // Цапюк С. К. Олександрія вчора, сьогодні, завтра: нариси з історії нашого краю / С.Цапюк, В. Петленко. - Олександрія, 2004. – С.94
  4. Півняк Геннадій Григорович - учений в галузі гірничої електротехніки та електроенергетики, академік НАН України // Український біографічний вісник. - 1997. - №2. - С. 23
  5. Шлях до себе... : книга-фотоальбом / під заг. ред. Г. А. Тимонюка; - Дн-ськ : АРТ-ПРЕС, 2015. - 248 с.

 

28 жовтня

110 років від дня народження

Неоніли Феодосіївни Бузаньової

(1910 – 2006)

Лікар

Народилася 28 жовтня 1910 р. (ст.ст.)  в родині Ахтирського міщанина Бузаньова Феодосія Васильовича та Степаниди Андріївни.

Коли саме Бузаньови приїхали до Олександрії  невідомо, але на основі «Виписки з актової книги Олександрійського нотаріуса Павлова Федора Івановича для актів на недвижиме майно за 1915 рік» зазначено, що 17 грудня 1914 р. будинок по Центральній вулиці (нині пустир на перехресті вулиць Софіївської (Луначарської) та Шевченко) був викуплений з торгів Олександрійського міського громадського банку Ахтирським міщанином Феодосієм Васильовичем Бузаньовим і його дружиною Степанидою Андріївною.

Феодосій Васильович все життя в Олександрії працював у млині, а  Степанида Андріївна займалася домашнім господарством та вихованням дітей. Всього у сім’ї Бузаньових було п’ятеро дітей: Марія, Олена, Неоніла, Віктор, Віра.    

Раніше цей будинок і присадибна ділянка належали міщанину Ткачуку Гаврилу Ісидоровичу та його дружині Тетяні Яківні Красноголовій, по другому чоловіку Ткачук. На продаж будинок був поставлений за несплату внесків по кредиту.  За "Головною книгою м. Олександрії, січень 1941 р." будинок в якому проживала родина Бузаньова Феодосія Васильовича зазначений під № 109. У цьому будинку Бузаньови  проживали з 1914 р.

Після закінчення Олександрійської школи Неоніла Бузаньова вступає до Уманської медичної школи, яку закінчує на відміно. У 1932 р., не зважаючи на великий конкурс, вона з першого разу вступає до Дніпропетровського медичного інституту. Під час навчання зарекомендувала себе як одна з найкращих студенток і її залишають на навчання в аспірантурі – факультеті хірургії. У 1939 р. Неоніла Бузаньова - асистент кафедри хірургії при Дніпропетровському медичному інституті. Диплом з відзнакою за № 531636 про закінчення у 1937 р. повного курсу по спеціальності "лікарська справа" Дніпропетровського медичного інституту Бузаньова Неоніла Феодосіївна одержала у 1941 р.

Неоніла Феодосіївна вийшла заміж за Юрченко Олексія Кириловича і 29 січня 1941 р. у них народилася донька Ірина. Та всі мирні плани молодого подружжя раптово обірвала війна. Після евакуації Дніпропетровського медичного інституту Неоніла Феодосіївна з донькою на руках пішки з Дніпропетровська дісталася до рідної батьківської домівки в Олександрію.

Перший авіа наліт на Олександрію був здійснений ворогом 12 липня 1941 р. Декілька авіабомб скинуто на залізничну станцію. З'явилися перші жертви серед мирного населення. У приміщенні сільськогосподарського технікуму було розміщено евакогоспіталь.

6 серпня 1941 р. м.Олександрія Кіровоградської області окуповане фашистськими загарбниками, які з перших днів встановили т. з. "новий порядок". 7 серпня 1941 р. у місті оголошено воєнний стан, утворено структури на яких трималася влада окупантів: міська управа, поліція, біржа праці.

"Той же милий серцю старий батьківський будинок…А от все – не те. Вороги навколо… Хто-хто, а вона бачить жах війни, її криваве обличчя щодня бачить за операційним столом… ". У грудні 1941 р. Неоніла Феодосіївна наважилася піти на роботу лікарем-асистентом до Олександрійської лікарні. Оперувати доводилося скалічених на фронті і " своїх" і " чужих". Адже для справжнього лікаря не існує "своїх" і "чужих", а є: поранені та хворі. Завдячуючи роботі в Олександрійській лікарні, Неонілі Феодосіївні вдалося врятувати не тільки особисте життя і життя сім'ї від голодної смерті… Вона, як і багато інших лікарів, які працювали на окупованій території, врятувала не одне життя радянських військовополонених воїнів. Завдячуючи "довідкам про хворобу" багато юнаків і дівчат були врятовані від угону до Німеччини. Також не одна родина в Олександрії через руки Неоніли Феодосіївни одержали ліки і були врятовані від тяжких хвороб у ці тяжкі роки.

Жорстокі бої тривали за визволення рідного міста у листопаді – грудні 1943 р. Не покладаючи рук працювали лікарі, військовий госпіталь та міська лікарня були переповнені пораненими. Кожен день по декілька годин тривали операції. Після визволення міста у 1944 р. Неоніла Феодосіївна очолила травматологічне відділення. А 6 квітня 1944 призначена на посаду головного лікаря Олександрійської поліклініки.

У 1947-1949 рр. Неоніла Феодосіївна Бузаньова лікар-ординатор у Кіровоградському обласному госпіталі. У 1950 р. по переводу переходить хірургом до Олександрійської лікарні.

У 1950-1952 р. р. займається науковою роботою на посаді наукового працівника при Київському туберкульозному інституті, вивчаючи проблеми хворих на кістковий туберкульоз. Згодом повертається до Олександрії і очолює хірургічне відділення Олександрійської лікарні № 4. На основі Рішення Ради Дніпропетровського Державного Медичного інституту від 6 жовтня 1953 року (протокол № 21) Бузаньовій Неонілі Феодосіївні присвоєна наукова ступінь кандидата медичних наук. Диплом кандидата наук МК-МД № 000954 виданий 31 березня 1954 р.

У 1956 р. переводиться на посаду завідуючої хірургічним відділення міської лікарні №1. Додатково за сумісництвом Неоніла Феодосіївна працює в Олександрійському медичному училищі викладачем хірургії. А з 1964 р. вона повністю переходить до училища на посаду викладача з хірургії та анатомії, де працює по 1971 рік.

   29 квітня 1962 р. завідуючій хірургічним відділенням Олександрійської міської лікарні № 1 Бузаньовій Неонілі Феодосіївні присвоєна кваліфікація лікаря хірурга першої категорії. 3 червня 1969 р. на основі Наказу Міністерства Охорони Здоров'я колишнього СРСР № 284 нагороджена знаком "Відмінник охорони здоров'я". 23 серпня 1977 р. на основі рішення Кіровоградської Обласної Ради депутатів трудящих Неоніла Феодосіївна Бузаньова нагороджена медаллю "Ветеран праці".

Крім професійних нагород та відзнак за працю у мирний час Неоніла Феодосіївна Бузаньова була удостоєна різних нагород за працю в роки війни. Так, 11 січня 1947 р. Неоніла Феодосіївна була нагороджена медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». У подальші роки з нагоди 30-ї, 40-ї, 50-ї, 60-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні Неоніла Бузаньова, як учасник "трудового фронту" нагороджена ювілейними медалями (1975, 1985, 1995, 2005 рр.).  У 1966 р. від 22 грудня нагороджена медаллю "За доблесну працю".

На початку 80-х років вже минулого ХХ ст. Неоніла Феодосіївна Бузаньова виїхала до своєї доньки у Москву, де прожила більше двадцяти років.

На 94-му році свого нелегкого життя Неоніла Феодосіївна Бузаньова померла 17 березня 2006 р. Похована на Нікольсько-Архангельскому кладовищі м. Москви.

Ім'я цієї дивовижної жінки, ЛІКАРЯ з великої літери – Неоніли Феодосіївни Бузаньової назавжди  залишиться в пам'яті  не тільки рідних та близьких людей, колег з якими вона працювала в Олександрії, Києві, Дніпропетровську, Кіровограді. Її ім'я живе в пам'яті багатьох випускників Олександрійського медичного училища, а також вдячних пацієнтів, кому Неоніла Феодосіївна Бузаньова врятувала життя за багато років своєї праці лікаря-хірурга.

Бібліографія:

  1. Божко О. Видатні лікарі Олександрії / О. Божко // Вільне слово. - 2017. - 19 липня. - С. 4
  2. Видатні лікарі Олександрії  [Електронний ресурс].//Олександрійський міський музейний центр ім.А.Ф. Худякової [блог].-Електронні текстові дані.- Режим доступа: /http://alexmuseu.blogspot.com/2017/06/blog-post.html.- Назва з екрану.- Дата публікації:18 червня 2017.-  Дата перегляду: 30.03.2019
  3. Сторінками сімейних фотоальбомів родини Будкевичів, Березинських, Обидовських, Бузаньових // Вільне слово. - 2017. - 1 листопада. - С. 4